Юрий Винничук - Мальва Ланда

– Неодружений! – втішилася Хівря.

– Ну, коли ви наполягаєте, я відповім…

– Одружений! – закусила вуста Мотря.

– Ні, мої любі. Я парубок за переконанням.

– О-о-о-х! – пролунало радісне зітхання сестер, і на щоках Бумблякевича засвітилося аж два цілунки.

– Але чому така радість? Яке це все має значення?

– Пане Бумблякевич, – почала Хівря.

– Ні, я! Я скажу! – перебила її Мотря.

– Але я вже почала! – вперлася Хівря. – Пане Бумблякевич! Вчора на бенкеті нам відкрилася істина: одна з нас пройнялася до вас чистим і гарячим почуттям. Можливо, це кохання.

– А можна запитати, котра саме?

– О-о, то вам не однаково, котра? – наїжилася Хівря.

– Ну, ви ж самі сказали: «Одна з нас». От мені й цікаво. Це ж цілком природно.

– А от і ні. Ми думали, що ви до нас ставитеся з однаковим чуттям, а виходить, що ви вже когось собі з нас пригледіли, так? – допитувалася Мотря.

– Коли я встиг пригледіти? Якщо щиро, то я від вас обох у захваті. Ви найкращі в світі!

– Прекрасно! У такому випадку, як ви дивитесь на одруження?

Бумблякевич наморщив чоло. Сьогодні він одній уже обіцяв одруження. Що має сказати сестрам? Ха! Та вони, либонь, з нього просто лаха деруть!

– Як я дивлюсь на одруження взагалі, чи на одруження з…

– Ну-у… скажемо так: із одною з нас, – відповіла Мотря.

– Ага… з одною…

– А ви б хотіли з двома?

– Позитивно, – врешті випалив Бумблякевич.

– Ура! – застрибали дівчата, плескаючи в долоні. – Оце ми якраз і сподівалися почути.

– Ну, і що далі?

– Нічого. Одна з нас готова вийти за вас заміж. І якщо ви не проти, то так і скажіть.

– Я вже сказав.

– Але ж не нам! А нашому татуськові!

Бумблякевич струснув з рукава неіснуючу волосинку, провів долонею по підборіддю і замислився. Усе відбувалося надто швидко. Але що на це все скаже Фрузя? Неодмінно зчинить скандал. Усім роздзвонить, що він липовий герой. Хтозна, чи після такої інформації «одна з них» не збайдужіє до нареченого. А тоді що? Кому він тоді буде потрібний?

– Ну, пане Бумблякевич, ви щось занадто довго думаєте! – нетерпеливилася Хівря. – Одна із нас готова піти за вами у вогонь і воду, а ви…

– Ага! То ви хочете, щоб я попросив руки однієї із вас, не відаючи, котрої саме?

– Ми вважаємо, що так буде краще. Адже ви до нас ставитесь із однаковим почуттям, так? Отже, для вас це не має особливого значення, з ким саме одружуватися. А ми ще між собою не визначилися. Тому, щоб не гаяти часу, просіть руки не конкретно, а взагалі. Поки там заручини, те, се, поки весілля, то ми цю дрібницю залагодимо.

– А що, коли ваш батько спитає, чиєї руки я прошу?

– Відкажіть так: «Прошу руки старшої доньки».

– Але ж ви близнючки!

– Так, але одна таки старша. І наш тато ніколи не зможе згадати, хто саме. А зізнатися в цьому йому буде незручно.

Бумблякевич відчув, що його приперли до стіни і відступати нікуди. Але що чинити з Фрузею?

– Кохані мої, а чи не закрадалася до ваших ясних голівок така підступна думка, що ви мене більше сприймаєте таким, яким вимріяли, аніж яким я є насправді? І коли настане той час, що одна з вас це зрозуміє, то може все обернутися трагедією.

– Тільки нас не лякайте. Ми все чудово обдумали.

І саме в цей момент вистрибнула з-за кущів задихана й зіпріла почвара, в якій ледве вдалося впізнати Транквіліона Пупса.

– Де?! Де вона?! Княгиня! Терміново! Мальва!

– Що таке, пане Пупс? Кого ви шукаєте? – спіймала його за руку Мотря.

– Княгиня… ой, дайте віддихатися… послала… жах, яка спека… мене… поки до вас дістався… до Мальви… весь мокрий… ось ця куперта з листом… де тут у вас ставок?…

– Ви що – хочете купатися?

– Тримайте куперту! Як зіницю ока! – вигукнув Пупс і з розгону шубовснув у ставок.

Мотря покрутила у руках конверта і, прочитавши на ньому ім’я Мальви, сказала:

– Але ви запізнилися. Мальва вже відлетіла.

Пупс труснув головою і випустив з рота струмінь води.

– Я мчав, як одноріг! Я весь у милі, мов жеребець! Я зігнав десять кіля живого смальцю! Ви кажете – відлетіла?

Пупс гулькнув під воду, і якийсь час на поверхню піднімалися самі лише бульбашки.

– Бідолашний Пупс! – зітхнула Хівря. – Ще такого з ним не було, аби він не зумів виконати доручення княгині.

Поет випірнув із води і сумною ходою вибрів на берег.

– Цей лист дуже важливий. Мальва мусить його дістати. Інакше на неї чигає небезпека. Родовий замок Шруботягів захопили злі сили і влаштували монастир, у якому моляться не Богові, а Сатані. Ми отримали це повідомлення достоту перед годиною. Пробували до вас додзвонитися, але ніхто не брав слухавки.