Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Нелегко, але платять щедро. Плюс премії до всіх свят. Оздоровчі на відпустку. А головне – після високих гостей (низьких не пам’ятає) все, що недоїдено, – твоє. А в неї мама-пенсіонерка зі старшою сестрою, яку розбив інсульт, в Таценках під Обуховим. Син – студент, студіює управління державою в платному університеті…

З чоловіком давненько, ще до роботи в Президента, розійшлися. «Ні-ні, не інша жінка, а горілочка забрала його в мене», – пояснює, коли питають. Електрозварювальник. Не одружений, живе в гуртожитку. П’є. То Іванна у вихідні, коли Президент їде на свій хутір або за кордон, везе до Броварів своєму нещасному Степанові трохи харчів. Хай закушує, то довше проживе.

Сьогодні, в понеділок, першого дня після виборів, Іванна боялася зустрітися з Президентом. Як же йому, бідному, важко зараз… Мабуть, почорнів і зсутулився. Жаль, що так проголосували. Тепер їй треба шукати роботу, бо все поміняється. Може, Людмила Карпівна поверне мене до себе на дачу?

А напарниця Лариска нарешті розкрилася: голосувала за Княгиню! Нехай звільняють, не боїться. А що їй? Двадцять два роки. Неодружена. Крутить роман з автоінспектором, що розчищає від машин дорогу для Президента.

…Відіспався. Не обідав, лиш випив десять перепелиних яєць та свіжого соку з різних овочів та фруктів. Запив міцною кавою. Охоронець Юрко вправно зодягнув його в чорну дублянку, подав помаранчеве кашне, від якого Президент відмахнувся.

Взяв біле

Ескорт вишикувався на розчищеному від снігу майданчику. Всі зайняли свої місця (як роблять це щоденно). Ніби нічого й не сталося. Охоронець Григорій розчинив задні дверцята чорнющого броньованого «мерса»…

Поїхали.

Іванна не починала прибирання кабінету. А раптом повернеться, а вона з ганчірками, з пилососом, вибирає попіл з каміна, витирає замшевою серветкою рамці ікон…

І вже коли смеркалося, коли морозяка ліг на шиби резиденції матовими узорами, охоронці передали, що Президент ночуватиме на своєму хуторі, в родинному колі.

Можна прибирати в кабінеті і в спальні.

Часу доволі. Не треба поспішати.

Не вмикаючи канделябрів, запалила товсту, вже надтоплену вогнем єрусалимську свічку біля ікон. Поцілувала в чоло Ісуса. Тричі перехрестилася. Само вимовлялося:

– Отче наш, який є на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє. Як на небі, так і на землі…

Іванна незчулася, як мимовільно впала на коліна:

– Богородице, Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з Тобою. Благословенна Ти поміж жонами і благословен плід утроби Твоєї, бо Ти породила Ісуса – Спаса душ наших…

Притулила руки до грудей, млосно затулила очі.

І перед нею у сяєві німба, в сліпучо-червоному хітоні, із пречистим вишиваним рушником на розпростертих руках, з покірно нахиленою ліворуч, у бік серця, головою – появилася Покрова з президентської ікони. Іванна стиснула повіки ще дужче, накрила їх тремтячими долонями.

І почула, як народжується, міцніє і пронизує душу тихий, але строгий, з подзвоном і полиском сталі, голос:

– Бог – Суддя справедливий, і щоденно на злого Бог гнівається, коли хто не навернеться, буде гострити меча Свого Він.

Свого лука натягне й наставить його, і йому приготовив смертельні знаряддя, – Він зробить огнистими стріли свої…

Ото беззаконня зачне нечестивий і завагітніє безправ’ям – і породить неправду.

Він рова копав, і його викопав, і впав сам до ями, яку приготовив, – обернеться зло його на його голову, і на маківку зійде його беззаконня!..» – Голос зійшов на шепіт, а тоді зовсім затих. Ніби й не було зовсім. Причулося. Та Іванна не відкривала очей, не вставала з колін. Вона перебувала ніби в іншому, нетутешньому світі. Її тіло обіймало якесь ніжне, із запахом мирри і ладану полум’я, що не обпікало, але перетворювало Іванну на щось нематеріальне, але на що саме – не знала.

В такому оціпенінні вона стояла й стояла, якось відчайдушно, заворожено хрестячись.

І тоді почула знову:

– Й Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх очах і служили Ваалу.

І вони покинули Господа, Бога батьків своїх, що вивів їх із єгипетського краю, та й пішли за іншими богами, за богами тих народів, що були в їхніх околицях, і вклонялися їм, і гнівили Господа.

І покинули вони Господа, та й служили Ваалові та Астарті.

І запалав Господній гнів на Ізраїля, і Він дав їх у руку грабіжників, і вони їх грабували.

І він передав їх у руку навколишніх їхніх ворогів, і вони не могли вже встояти перед своїми ворогами.