Джон Фаулз - Маг

— Як бачу, мене випереджують події. Перед вами вона виступила в новій ролі. Так чи ні?

— Про цю роль вона нічого не сказала.

Кончіс допитливо придивлявся до мене, а я відповідав байдужим, незворушним поглядом. Він сплеснув у долоні, ніби картаючи себе за недалекоглядність. Тоді повернувся до свого стільця й сів.

— По-своєму маєте рацію, Ніколасе. Я не вибирав її на головну роль, як ви зволили висловитися. Але вона справді талановита актриса. Дозвольте нагадати вам, що в історії криміналістики було кілька віртуозних шахраїв-шизофреніків, що володіли даром переконувати. — Кончіс нахилився над столом, обхопивши долонями лікті. — Не заганяйте Жулі в кут. Бо інакше вона стане городити брехню за брехнею, аж поки вам голова спухне. Вам, здоровому, це дрібниці. А для неї таке може означати рецидив хвороби. І тоді підуть нанівець усі роки лікування.

— Чому б ото вам та не застерегти мене раніше?

Він ще трохи поприглядався й нарешті відвів очі.

— Так. Маєте рацію. Треба було застерегти. Видно, я прорахувався.

— Це ж чому?

— Занадто налягати на правду — таке могло б зашкодити нашим маленьким і, запевняю вас, клінічно доцільним забавам.

На якусь мить Кончіс завагався, однак повів далі:

— Багато кому з нас, психіатрів, віддавна муляло те, що традиційний метод лікування психічних хвороб параноїдальної групи по-парадоксальному абсурдний. Пацієнт потрапляє в умови, де його ненастанно випитують, наглядають за кожним його кроком і таке інше. Звичайно, мені можуть заперечити, що все це роблять йому ж таки на користь. Але насправді воно обертається користю для суспільства. На ділі така тупа стаціонарна терапія часто дає основу й поживу манії переслідування. Я стараюся створити такі умови, в яких Жулі могло б видаватися, що вона керує ходом подій. Умови, в яких вона не почувається гнаною… цілковито залежною від чужої волі. Гуртом ми навіваємо їй цю ілюзію. Час від часу я прикидаюся, що сам гаразд не орієнтуюся в подіях і мене легко водити за ніс.

Тоном голосу він давав мені зрозуміти, що я не дуже-то кмітливий, якщо не зумів сам здогадатися, в чому річ. А тепер я почувався ні в сих ні в тих і, як часто бувало під час розмов із хазяїном вілли, не знав, що й гадати. Чи то «Лілі» справді шизофренічка, чи то її шизофренія — це тільки нова маска в спектаклі.

— Перепрошую, — сказав я. — Кончіс звів руку. Добряк. Мовляв, нема чого перепрошуватися. — Ось чому ви забороняєте їй виходити за межі мису Бурані.

— Саме тому.

— А чи не могла б вона вийти… — я глипнув на жаринку своєї сигарети, — під чиїмсь наглядом?

— Юридично Жулі неосудна. Я взявся її опікувати. Щоб ніколи не потрапила в божевільню.

— Але ж ви дозволяєте їй гуляти, де заманеться. Вона будь-коли може втекти.

Він заперечив, сіпнувши головою.

— Такого не може статися. За нею завжди невідступно ходить санітар.

— Санітар?

— Він дуже потайний. Якби тримався коло Жулі відкрито, особливо тут, то тим самим діяв би їй на нерви, тому він зазвичай не показується. Колись ви його побачите.

Це, либонь, той з шакалячою маскою на голові. Щось тут не сходиться. Дивна річ, я був майже певен, що й Кончіс це відчуває. Востаннє я грав у шахи добрих кілька років тому, але ще не встиг забути такої закономірности: що сильніший шахіст, то охочіший підступно жертвувати фігури. Мене тепер випробовують не на легковірність, а на недовіру.

— Тому ви держите Жулі на яхті?

— На яхті?

— Я припустив, що вона там живе.

— Це її маленька таємниця. Не варто розголошувати.

— Ви привозите її сюди щоліта?

— Так.

Еге, з цих двох осіб одна бреше. Дедалі виразніше видно, що на обман пішла не дівчина, яку відтепер я маю звати Жулі.

— Ось чому сюди ходили мої попередники. І ані пари з вуст не пускали про свої візити.

— З Джона був чудовий… шукач. На відміну від Мітфорда. Знаєте, Ніколасе, Жулі закрутила голову цьому півголовку. Тоді в неї якраз загострилася манія переслідування. Як завжди в такі періоди, Жулі вважала головним переслідувачем мене — людину, що присвячує їй кожне літо. Якось уночі Мітфорд доволі грубо і незграбно спробував, із його ж таки слів, «визволити» її. Звичайно, втрутився санітар. Зчинилася колотнеча. Дівчину це глибоко вразило. Якщо я часом буваю дратівливим, це тільки тому, що непокоюся, аби не повторилася торішня буча. — Кончіс звів руку. — Кажу це загалом, не маю на думці нікого зокрема. Ви розумний і порядний, чого не скажеш про Мітфорда.