Джон Фаулз - Маг

Слухаючи історію про злощасний роман із викладачем, я здогадався, що моїй любій бракує вміння знайти хистку рівновагу між несмілістю тіла й буйністю уяви. Перша властивість вплинула так, що той математик спочатку видавався привабливим, ну а друга присудила йому вирок, коли дійшло до кульмінації. Завдяки цим двом рисам Жулі справдешня німфа, на відміну від її сестри, що тільки грала роль німфи. Натомість ця дівчина, не прикидаючись, насправжки втікатиме від сатира й водночас манитиме його. У ній є щось від дикої тваринки, настороженої на хибні рухи й незграбні спроби приручити. Щоб перевірити чоловіка на здатність вгадувати її бажання й відповідно поводитися — йти на зближення чи на віддалення, Жулі виставляє бар’єри, мало не пастки. Але вже видно благодатну місцину, де немає бар’єрів, де одного дня вона дозволить мені геть усе… і це станеться невдовзі, адже вона вже горнеться до мене, вже поступається, і її жіноче тулиться до мого чоловічого, і сплітаються наші язики — чинять те, чого жадають чересла…

Тиша, темне море, балдахін діамантових зір. І моя еротично збуджена плоть. Жулі відчула її на своєму тілі. Зненацька, не послабивши міцних обіймів, рвучко крутнула головою. І шепнула:

— Бідолашненький. Так не годиться.

— Нічого не вдію. Дуже вже тебе хочу.

— Тобі й не треба діяти.

Жулі трохи подалася назад, і її рука югнула вниз, у воду між нашими тілами.

Ніжно звела його вгору й легко обхопила пальцями — несміло, ніби повернулася колишня сором’язливість.

— Горопашний піскарик.

— Нема де йому плавати.

Там, під водою, пальці дрочились і водночас пестили. Знову шепіт:

— Тобі приємно, коли я так роблю?

— Дурнесенька ти моя.

Перегодивши, Жулі повернулася боком, обхопила мене за стан правою рукою, а я обняв її за плечі лівою й міцно притулив до себе. Її ліва зсунулася нижче, погладила стегна, торкнулася члена, звела й відпустила, шовковистим рухом провела по ньому пальцями, обхопила жменею й злегка стиснула. Пальці рухалися так, ніби їм бракувало досвіду, ніби вони побоюються завдати болю. Вільною рукою я показав їм, що і як робити, тоді підняв голову Жулі й знайшов устами уста. Я втрачав чуття всього, що нас оточувало. Все щезло, крім язика, голої шкіри, мокрого волосся й руки в ненастанному ритмічному русі під водою. Праглося, щоб принаймні до ранку тривали ця обопільна спокуса, це неждане перетворення недоторки, вереди й шанувальниці Софокла на покірливу ґейшу та чарівливу русалку цілком людської будови. Я розкарячився, і її нога обвилася навколо моєї. Трусики-шнурочки, натяк на одяг, притислися до мого стегна. Моя рука зіслизла з її груді й спробувала сягнути попід них, але по дорозі її спинили й повернули на місце.

Принаймні до ранку… Але ні, наростає збудження. Інстинктивно відчувши, що в цю мить я жадаю зовсім не делікатности, Жулі, вже не така цнотливиця, як раніше, горнеться до мене, а коли сім’я почало випорскуватись у воду, схиляє голову й кусає мене за плече так, ніби й вона дійшла до оргазму.

Скінчилося. Пальці розціпилися й лагідно погладили живота. Я обернув Жулі до себе й поцілував. Дивувався, що дуже вже швидко щезла її явно вдавана скромність. Звичайно, тут посприяли сестрині дотинки, але й сама Жулі, мабуть, упівсвідома бажала, щоб таке сталося. Ми стояли, не відриваючись одне від одного. Не потребували слів — звалився останній бар’єр. Жулі торкнула мене губами — невисловлена вголос обітниця.

— Мушу йти. Мене чекає Джун.

Останній квапливий поцілунок — і ми кількома гребками добралися до мілини. Попід руку дійшли до нашої одежі. Не було часу обсихати. Жулі натягла спідницю й вивернулась, щоб затягти замок. Я поцілував її мокрі груди, застібнув ліфчика, допоміг вбратись у безрукавку. І вона допомогла мені одягнутися. Обнявшись, ми рушили вздовж берега до «Бурані». Я відчував, що наше побачення значило для Жулі більше, ніж для мене. Воно стало країною, в якій ця дівчина знайшла — або ж віднайшла — свою приховану чуттєвість завдяки подарованій мені насолоді… завдяки ночі, теплу й прадавнім чарам буйної Еллади. З обличчя Жулі неначе скинуто маску — риси набрали м’якости та злагоджености. Також я — собі на превелику радість — усвідомив, що розвіялися рештки недовіри, яку старався посіяти між нами Кончіс. Стали зайвиною відповіді на мої листи. Нехай те, що сталося між нами, — банальна сексуальна пригода, але ж вона поділена на двох, ми її однаково прагли. Щоб перевірити, чи правильне таке припущення, я на ходу розвернув Жулі до себе. Спинившись, вона так охоче наставила вуста, ніби прочитала мої думки. Між нами все було ясне, прозоре й просте.