Джон Фаулз - Маг

— У неділю я була дуже сердита на сестру, — штовхнула мене ліктем Жулі. — І на тебе також. Ти ж на неї не сердився.

— Не було за що. Джун допомогла мені уявити тебе в такій ситуації.

— Відтоді сестра безперестанку мені докучає. Торочить, що вона тобі більш до вподоби, ніж я.

Я пригорнув її міцніше.

— Я знаю, котра з вас мені більш до вподоби. Причому набагато.

Запала тиша. Взявши мене за руку, Жулі бавилася пальцями.

— Вчора ввечері ми з нею теж сюди ходили.

— Навіщо?

— Було душно. Ми не могли заснути. Захотіли скупатися. Джун сподівалася, що з лісу вискочить гарненький грецький пастушок.

— А ти?

— Згадувала свого пастушка, англійського.

— Шкода, що не маємо в чому скупатися.

Вона безперервно гладила кінчики моїх пальців.

— Вчора теж не було в чому.

— Це пропозиція?

Жулі трішки побарилася з відповіддю.

— Джун побилася зі мною об заклад, що я не посмію.

— Не даймо їй виграти.

— Ми тільки поплаваємо.

— «Тільки» — це через те, що…

Вона не відповіла. Я відчув її усмішку. Потягнувшись до мене, Жулі шепнула на вухо:

— Чому чоловікам завжди все треба викладати словами?

Зірвавшись на ноги, вона потягла мене за собою. Ми зійшли на берег моря. На борту примарно-блідої яхти колихався червоний вогник, кидаючи миготливий відблиск на воду. Крізь гущу старих дерев пробивалося мерехтливе світло від вілли. Хтось там ще не спав. Жулі звела руки, й я стягнув з неї безрукавку. Тоді відвернулась, я розстібнув ліфчик, вона — непіддатливий блискавичний замок спідниці. Мої долоні ковзнули вперед. Спідниця впала. Хвилинку Жулі спиралася на мене, притуливши мої руки до своїх оголених грудей. Я поцілував її в шию. І ось до моря рушила вона, довговолоса струнка світла постать з білою стрічкою на стегнах — місячне відлуння сонячної сестри, що за три дні долинуло на той самий пляж. Я зірвав із себе одежу. Не оглядаючись, Жулі зайшла у воду по пояс, з тихим сплеском занурилася й брасом поплила до яхти. За півхвилини я догнав Жулі, й ми ще трохи віддалилися від берега. Вона зупинилася, пустила ноги вглиб, випросталася й усміхнулася: оце так псоту ми встругали — і кумедну, і зухвалу.

І заговорила по-грецькому, але не тою знайомою мені мовою, а давньою, менш шиплячою й більш повноголосою.

— Що це таке?

— Софокл.

— А про що мова?

— Ні про що. Йдеться про звучання. Приїхавши сюди, я на першій порі своїм очам і вухам не вірила. Раптом ожили тисячі й тисячі чорненьких закарлючок, що досі мертво лежали на папері. Вони не в минувшині — в сучасності.

— Уявляю.

— У мене було таке відчуття, як у того, що все життя провів у вигнанні й навіть про те не здогадувався. І ось прийшло усвідомлення.

— Я теж таке відчував.

— Чи не сумуєш часом за Англією?

— Ніколи.

Жулі усміхнулася.

— Еге ж, мусить бути щось таке, в чому ми не збігаємося.

— Не в цьому житті. В якомусь іншому.

— Полежу-но я на спині. Недавно навчилася такої штуки.

Розкинувши руки, вона лежала горілиць, наче дитина, що захотіла покрасуватися. Я підплив ближче.

Заплющені очі, на вустах перебіжна усмішка. Мокре волосся, тому обличчя видається молодшим, ніж насправді. Нерухома вода — справдешнє чорне скло.

— Ти схожа на Офелію.

— Ти що, до монастиря мене посилаєш?

— Я ніколи не був такий далекий від Гамлета, як тепер.

— Мабуть, ти саме той дурень, за якого Гамлет радив мені вийти заміж.

Я усміхнувся в пітьмі.

— Чи грала ти роль Офелії?

— У школі. Якраз ці сцени з Гамлетом. Його роль виконувала одна схиблена лесбіянка. Вона просто-таки розкошувала від того, що ходить у чоловічій одежі.

— Зокрема, й від того, що має на штанцях мішечок для прутня?

— Пане Ерфе! Я ніколи б не подумала, що ви здатні на таку вульгарщину, — дорікнула вона.

Підібравшись ще ближче, я цмокнув її в бік, спробував в інших місцях, але Жулі відштовхнула мене, вигнулась і пірнула. Не далася обняти, й ми трохи пововтузилися, розпліскуючи бризки й здіймаючи пінні буруни. Я домігся тільки короткого дотику губ. Жулі вивернулась і тим самим старосвітським брасом попрямувала до берега.

Однак що далі, то рідше загрібала й, буцімто втомлена борюканням і цим запливом, зупинилася в місці, де вода сягала їй попід пахви. Я став поруч, наші долоні знайшли кожна кожну під водою, й цього разу Жулі не пручалася. Я обняв її за стан, вона звела руки, обхопила мене за шию й опустила очі, тоді як моя рука трепетно й сліпо блукала по впадинах та округлостях. Я ніжно притуляв Жулі дедалі ближче, її підошви помалу спиналися вгору схилами моїх стоп. Наші тіла злилися в обіймах. Жулі закинула голову й заплющила очі, прагнучи поцілунку. Моя долоня заповзла під стрічку на стегнах, друга ківшиком охопила грудь — прохолодну, вологу й піддатливу, зовсім іншу, ніж була в капличці, коли нас проймала гарячка наготи.