Джон Фаулз - Маг

Вздовж огорожі я швидко зійшов до Муци. Темний ліс, димчасте море, ледь чутне жебоніння хвиль. На рейді, за п’ятсот ярдів від берега, червоним оком жеврів розрізнювальний ліхтар яхти. Більш нічого на борту не світилося, й жодного звуку від неї не долинало. Узліссям я пустився до каплички.

Під східною стіною чекала Жулі — чорна тінь на білому тлі. Щойно зауважила мене — рушила назустріч. Вона зодягнулась у матроську темно-синю безрукавку з «Аретузи» і світлу спідницю. Зав’язана на потилиці стрічка стягувала волосся, й через те Жулі скидалася на сувору вчительку. Ми спинилися за крок одне від одного, враз зніяковівши.

— Ти втекла?

— Все гаразд. Моріс знає, де я, — усміхнулася вона. — І за нами вже не стежать. Джун і я все йому виклали начистоту.

— Хочеш сказати, що…

— Моріс дізнався про нас з тобою. Я йому сказала. І застерегла, що шизофренічкою мені належить бути тільки в сценарії, але аж ніяк не в житті.

З її обличчя не сходила усмішка. Я ступив крок — і ми в обіймах. Та коли, цілуючись, я спробував пригорнути її міцніш, — вона зразу ж подалася назад і схилила голову.

— Жулі, в чому річ?

Вона піднесла до вуст мою руку й поцілувала.

— Мусиш бути чемний. Через той клятий календар. У неділю я не знала, як тобі це сказати.

Я був готовий до всякої капости, крім цієї, найбанальнішої й найприроднішої з усіх можливих. Торкнувся губами її волосся з ледь чутним динним ароматом.

— Шкода, дуже шкода.

— Я так хотіла, щоб ти прийшов…

— Прогуляймося до краю мису.

Я взяв Жулі під руку, й ми рушили. Проминувши капличку, помалу йшли лісом на захід і розмовляли. Як виявилося, в неділю сестрички, щойно ступивши на палубу, зразу ж стали з’ясовувати стосунки зі стариганом. Спершу він прикидався невиннятком, але тут Джун взяла бика за роги — заговорила про негра й шпигування в капличці. Ми вже ситі по зав’язку. Або скажи, чого тобі треба, або… Глянувши на мене, Жулі злегка віддихнула, ніби й досі дивувалася й не могла повірити, що таке можливе.

— Знаєш, що він на те сказав? І то так спокійно, ніби йшлося про зіпсований водогінний кран?

Я заперечливо хитнув головою. Жулі повела далі.

— Він сказав: «От і добре. Все сталося точнісінько так, як я передбачав і сподівався». Ми ще й не оговталися, а він виголошує, що всі попередні події — це тільки репетиція. Ой, ти б подивився на його усмішку. Така тупа втіха, ніби ми його улюблені студентки й тільки що склали попередній іспит [167] У Кембриджському університеті він передує випускному іспиту. .

— Якого ж це спектаклю репетиція?

— Моріс неодмінно пояснить усе дочиста мені й Джун. Тобі теж — наприкінці тижня. Відтепер ми всі злагоджено працюватимемо під його керівництвом. Невдовзі сюди приїде гурт людей. Він так і каже — «гурт», тобто не одна-дві особи, а більше. Вони мають зайняти наше місце в спектаклі — грати роль тюхтіїв. Ось тільки водити їх за носа будемо ми, а не Моріс.

— Що це за люди?

— Не сказав. Взагалі нічого не пояснював. Він хоче, щоб ти теж був при цьому дійстві.

— Чи не доведеться тобі зваблювати ще одну жертву?

— Це я передусім спитала. Годі вже кокетувати з незнайомими чоловіками. Особливо тепер.

— А про нас ти все розказала?

Жулі стиснула мою руку.

— Так. — Легенько зітхнула. — А він признався, що, вперше побачивши тебе, зразу ж став побоюватися чогось гіршого.

— Чого саме?

— Що сир у пастці закохається в мишку.

— То він пристав на таке?

— Присягнув, що не заважатиме.

— А ти взяла та й повірила.

Жулі завагалася.

— Настільки, наскільки йому взагалі можна вірити. Він навіть просив передати, що ти дістанеш винагороду.

— На додачу до тієї, що йде попід руку зі мною?

Вона торкнулася щокою мого плеча.

— Моріс ані не припускає такого, щоб ти все робив задурно… Він тобі заплатить. Не знати, що це за спектакль буде, але відомо, що він почнеться не раніше, ніж ти підеш у відпустку. Старий хоче, щоб ми втрьох мешкали — принаймні ночували — в його сільському будинку. І щоб поводилися так, ніби ми з ним не знайомі.

— А ти маєш на таке охоту?

Жулі не дала прямої відповіді.

— Є тільки одне «але». Він хоче, щоб перед тим гуртом нових людей ми з тобою прикидалися чоловіком і жінкою.

— На таке я не здатен. Не маю твого акторського таланту.

— Облиш жарти.

— Я не жартую. Кажу серйозніше, ніж тобі здається.

Жулі знову торкнулася мене щокою.

— То як ти, Ніколасе, дивишся на такий розвиток подій?