Джон Фаулз - Маг

— Господи, та ви ж мали б…

Жулі схилила голову, добираючи слів.

— Ніколасе, нам від подиву відібрало мову. А однак… воно ніби завжди тут нависало. Знаєте, поза сценою справжні люди театру переважно обмежені й поверхові. А Моріс… Пригадую, Джун вигукнула, що почувається зневаженою. Як він сміє судити, що товстосумові можна купувати людей? Ось тут я вперше й востаннє побачила, що Моріса зачепило за живе. Скривдили його ці слова. Він виголосив довгу мову — і, як гадаю, говорив щиро — про те, що завжди почувається винним за своє багатство. Про те, що його єдина пристрасть — знати й розуміти, поширювати межі знання та пізнання. Про те, що єдина його мрія — втілити в життя віддавна виношену теорію. Про те, що вся ця справа аж ніяк не витребеньки егоїстичного самодура… Хай там скільки правди в цих словах, але вони звучали дуже вагомо й переконливо. Насамкінець він навіть мою сестру втихомирив.

— Треба було спитати, що це за теорія.

— Ми не раз розпитували. Але він одне товк. Якщо ми її знатимемо, то це зашкодить чистоті експерименту. Знову цитую дослівно. Він подав нам безліч аналогій. З одного боку, це фантастичне розширення ідей Станіславського. Різні варіанти імпровізованої дійсности, реальніші, ніж натуральна дійсність. Вам, Ніколасе, належало уподібнитися до людини, що йде на поклик таємничого голосу — навіть кількох голосів — у темному лісі альтернативних можливостей. І люди, що уособлюють ці голоси, тобто Джун і я, не усвідомлюють цього уособлення… й не тямлять, у чому полягає альтернатива. З другого боку, це п’єса, але без драматурга та глядачів. Є тільки актори.

— А чи дізнаємося ми насамкінець, про що йшлося?

— Він це пообіцяв на самому початку.

— Я теж дізнаюся?

— Моріс, либонь, згоряє з нетерплячки. Прагне довідатися, про що ви думаєте й що саме відчуваєте. Таж навколо вас усе крутиться. Ви головний піддослідний кролик.

— Очевидно, він таки перетягнув вас на свій бік.

— Ми з Джун цілу ніч обговорювали цю справу. Вже й ніби ладні залучитися до експерименту, а за якусь мить змінюємо думку. І навпаки. Кінець кінцем сестра вирішила влаштувати невеличке випробування. Вранці ми заявили Морісові, що хочемо додому, і то якнайскоріш. Він намовляв, умовляв, та ми твердо стояли на своєму. Зрештою пообіцяв, що прижене з Нафпліона яхту й доправить нас до Афін. Джун і я на те не пристали. Ні. Сьогодні, зараз. Ще можна встигнути на афінський пароплав.

— І він відпустив вас?

— Ми спакувалися, він забрав нас разом із багажем на моторку і поплив навколо острова. Весь час мовчав, ані пари з уст. А в мене в голові одна думка засіла: втрачаємо сонце разом з усім, що тут маємо. Натомість — нудний понурий Лондон. До пароплава залишалося якихось сто ярдів. Я глянула на сестру…

— І ви передумали їхати додому. — Жулі кивнула. — Чи не вимагав він повернути гроші, коли віз вас до пристані?

— Ні. Це ще одна причина того, що ми передумали. А як він зрадів, почувши, що Джун і я залишаємося! Ні разу не дорікнув за цю комедію. — Вона зітхнула. — Сказав, що цей випадок підтвердив слушність вибору нас як учасниць експерименту.

Увесь цей час я чекав, що вона заговорить про минуле. Був цілком певен, що Кончіс уже не менш як третє літо поспіль «втілює в життя віддавна виношену теорію», якщо така взагалі є. Але тримав язика за зубами. Мабуть, Жулі відчула мою недовірливість.

— Оця вчорашня оповідь. Про Сейдеварре. По-моєму, це ключ до розгадки. Йдеться про місце таємниці в житті. Все треба брати під сумнів. Світ, у якому немає нічого певного. Ось що він хоче тут створити.

— Вділивши собі роль Бога.

— Не з марнославства. З наукового інтересу. Щось як гіпотеза. Аби спостерігати, як ми реагуватимемо. І в ролі не одного бога, а кількох.

— Він повторює, що в житті все залежить від випадку. Але ж ролі Бога і Випадку несумісні.

— Мабуть, він хоче, щоб ми самі дійшли такого висновку, — припустила Жулі й додала: — Іноді він навіть жартує на цю тему. Відколи ви з’явилися, ми з ним набагато рідше бачимося, ніж було раніше. Нам дедалі частіше доводиться вирішувати самим, що і як робити. А він наче усунувся. І каже, що людям не годиться ставити під сумнів дії Бога.

Придивляючись до її схиленої голови, до всього тіла, я відчував близькість між нами. Ніби чув, як Кончіс дає відповідь на мої сумніви щодо випадковости: «То чому ви сидите тут, поруч із цією дівчиною?» Або ж: «Та чи вам не все одно, поки сидите тут, із нею?»

— Я почув від Джун, що він розпитує вас про мене.