Джон Фаулз - Маг

— І ще ось це.

Її паспорт. Міс Дж. Н. Гоумз.

— Чому «Н»?

— Нільсон. Дівоче прізвище моєї матері.

Поряд з фотографією вказано анкетні дані. Професія: учителька. Дата народження: 16. 01. 1929. Місце народження: Вінчестер.

— Ваш батько працював у Вінчестері?

— Старшим викладачем латини і греки.

Країна проживання: Англія. Зріст: 5 футів, 8 дюймів. Колір очей: сірий. Волосся: біляве. Особливі прикмети: шрам на лівому зап’ястку і сестра-близнючка. Внизу — зразок підпису, акуратний курсивний почерк. Я погортав сторінки із закордонними візами. Минулого літа дві поїздки до Франції, одна — до Італії. Дозвіл на перебування в Греції видано у квітні. Штамп про прибуття поставлено в Афінах другого травня. Торік Жулі не була в Греції. Другого травня… Отже, він уже тоді почав готуватися.

— В якому коледжі ви навчались?

— У Ґертоні.

— О, то ви мали б знати цю стару діву Вейнрайт. Доктора Вейнрайт.

— У Ґертоні??

— Вона спеціалізується на Чосері [160] Джефрі Чосер (1340–1400) — відомий передусім завдяки збірці «Кентерберійські оповідки» (кінець 1380-х). . І на Ленґленді [161] Вільям Ленґленд (бл. 1330—бл. 1400) — англійський поет. Відомий передусім завдяки алегоричній поемі «Видіння про Пірса Орача» (1362). . — Джун видивилася на мене, тоді опустила очі й знов підняла, підсміхнувшись. Її не підманеш на такому. — Пробачте. Гаразд, ви вчилися в Ґертоні. А де вчителювали?

Вона назвала відому жіночу середню школу в Північному Лондоні.

— Щось не дуже правдоподібно.

— Це ж чому?

— Цій школі бракує престижности.

— Я не потребувала престижу. Просто хотіла мешкати в Лондоні. Не думайте, що це мій стиль, — тицьнула пальцем Жулі у свою сукенку.

— Чому саме в Лондоні?

— У Кембриджі ми з Джун виступали в багатьох студентських спектаклях. Обидві мали роботу, але…

— А яка робота була в Джун?

— Рекламна. Вона писала тексти. Таке середовище мені не до вподоби. Особливо ж чоловіки-рекламники.

— Я вас перебив.

— Я тільки хотіла сказати, що жодна з нас не була в захваті від своєї роботи. Ми зв’язалися зі столичним любительським театром «Тавісток Реп». Вони мають маленьку залу в Канонбері…

— Так, я чув про цей театр.

Я сперся на лікоть, Жулі — на витягнуту руку. За її плечима сапфірове море розпливалося в небесній блакиті. Понад нами, в сосновій кроні стиха шумів вітерець. Немов тепла течія, він пестив шкіру. Її нове, справжнє «я», просте й поважне, було набагато миліше, ніж усі попередні. Ось чого досі бракувало — усвідомлення того, що вона звичайна й доступна дівчина.

— Так-от, торік у листопаді вони поставили «Лісістрату» [162] Перша в історії літератури феміністична комедія давньогрецького драматурга Арістофана (бл. 445—бл. 385 до н. е.). .

— Спершу поясніть, чому вам не подобається вчити дітей.

— А вам подобається?

— Ні. Тобто не подобалось до часу, коли я познайомився з вами.

— Просто… не лежить у мене серце до цього діла. Весь час мусиш вдавати дуже серйозну особу, хіба ні?

Усміхнувшись, я згідливо кивнув.

— Ви почали про «Лісістрату».

— Може, ви читали рецензії. Ні? Режисер «Тавістоку», дуже винахідливий Тоні Гілл, дав мені й Джун головну роль. Я стояла на авансцені й декламувала текст, частково по-грецькому, а Джун грала пантоміму. В кількох газетах про це писали… багато хто з театралів прийшов подивитися. Інсценізацію. Не нас.

Жулі вийняла з кошичка пачку сигарет. Я підніс вогник, закурив сам, і вона повела далі.

— На одній з останніх вистав за лаштунки зайшов якийсь чоловік. Відрекомендувався театральним аґентом і сказав, що має нас з кимсь познайомити. З кінопродюсером. — Я звів брови, вона всміхнулась. — Еге ж бо. Ім’я цього продюсера він уперто не називав, тож уся справа видавалася таким незграбним шахрайством, що й не було потреби обговорювати її. Але за два дні кожна з нас дістає величезний букет і запрошення пообідати в «Клариджі» [163] «Кларидж» — відомий лондонський готель найвищого класу в районі Мейфер. від особи, яка підписалася…

— Не треба далі. Здогадуюся, хто це був.

Жулі іронічно кивнула.

— Порадившись, ми вирішили піти — тільки задля сміху… Він приголомшив — і Джун, і мене. Ми сподівалися побачити якогось жахливого типа, що вдає голлівудського успішливого ділягу. Натомість… він справляв враження порядної й щирої людини. Явно великий багач. Сказав, що має ділові інтереси мало не в усіх країнах Європи. Дав нам візитівку із швейцарською адресою, але зазначив, що живе переважно у Франції та Греції. Навіть описав віллу й острів. Докладно, до найменших подробиць. Так, як воно і є… на перший погляд.