Джон Фаулз - Маг

Як і багато хто з молодих людей, будь він на моєму місці, я вважав, що мені належить стати рятівником — своєрідним каталізатором розв’язання ситуації на фермі. До того ж я мав за плечима медичну освіту й був ознайомлений з працями віденського пана [157] Зіґмунд Фройд (1856–1939) — австрійський невропатолог, психіатр і психолог. Далі йдеться про одне з положень його теорії — роль заднього проходу як центру впевнености в самому собі, роль дефекації в психосексуальному розвитку дитини. , тоді ще не дуже відомого. Зразу ж і розпізнав Генрікову хворобу — хрестоматійний випадок анального перенапруження. Ще й нав’язлива самоідентифікація з батьком. Усе це обтяжене способом життя на самоті. Діагноз видавався очевидним, як поведінка птахів, що їх мені кожного дня випадало спостерігати. Тепер, коли таємницю розкрито, Ґустав був не проти поговорити про неї й наступного вечора розповів про подробиці. Ці дані підтвердили мій висновок.

Генрік ще змалку закохався в море. Тому-то й пішов учитися на механіка. Однак з часом усвідомив, що йому не до душі машинерія й самі люди. Почалося з неприязні до машин. Мізантропія розвинулася пізніше. Він, мабуть, і оженився почасти тому, щоб припинити цей розвиток. Він завжди любив простір і самотність. Звідти й любов до моря. Зрозуміло, чому він зненавидів тісноту корабля, бруд і гуркіт машинного відділу. Якби ж то змога здійснити навколосвітнє плавання наодинці з самим собою… Натомість Генрік оселився в Сейдеварре, де сама суша була схожа на широке море. Народилися діти. І тут став підводити зір. Генрік перекидав склянки на столі, а в лісі спотикався об коріння. Почалася манія.

Як янсеніст Генрік вірив у жорстокість Господню. Відповідно до цієї доктрини вважав себе обранцем, призначеним терпіти муки та інші кари й приреченим відпотіти свою молодість на гидотних суденцях, у гнилому кліматі. І насамкінець втратити з-під носа рай земний, ще не встигнувши насолодитися такою винагородою. Він не бачив об’єктивної істини: долею керує випадок, і ніщо на світі не виявляє умисної несправедливости до людства, хоча кожна людина зокрема може зазнати чимало несправедливого від багато кого й багато чого. У Генрікові нуртувала образа на Божу несправедливість. Він відмовився поїхати до лікарні, де йому мали обстежити очі. Через брак холодної об’єктивности розжарювалося все єство, душа горіла в тілі й випалювала його. Генрік ходив на Сейдеварре не для того, щоб медитувати. Щоб ненавидіти.

Зайво казати, що мені страшенно кортіло подивитися на цього релігійного маніяка. І не тільки з цікавости лікаря. Я прикипів серцем до Ґустава. Спробував навіть пояснити, в чому суть психоаналізу, але його це не зацікавило. Вислухавши мене, той тільки й сказав: «Краще не зачіпати». Я запевнив, що й далі оминатиму цей мис. На тому й стало.

Якось одного вітряного дня я, пройшовши вздовж річки зо три милі від ферми, почув, що хтось мене кличе. То був Ґустав. Я вийшов із лісу до берега, й він підігнав човна ближче. Виплив на річку не для того, щоб ловити харіусів, як я гадав, а щоб знайти мене. Все-таки він вирішив, що варто було б мені подивитися на його брата. Ми мали сховатися й спостерігати за Генріком, як за птахом. Ґустав пояснив, що сьогодні на те підхожий день. Як і в більшості напівсліпих і сліпих, у Генріка загострився слух, тож шум вітру допоможе нам сховатися.

Я забрався в човна, й ми повеслували до вузької коси на самому кінці мису. Ґустав зник, а тоді повернувся й сказав, що Генрік біля сейде, саамського дольмена. Отже, можна цілком безпечно оглянути його хижку. Ми пробралися через ліс до невисокого пагорба й перейшли на південний схил, де в западині, в густих зарослях, стояла ця чудернацька халупа. Вона вросла в землю, і з трьох боків було видно тільки покритий дерном дах. З четвертого виглядали на яругу двері й віконечко. Під стіною складено дрова — одинокий слід хоч якоїсь діяльности.

Ґустав змусив мене ввійти, а сам залишився повартувати надворі. Тут стояв сутінок. Стіни голі, як у келії. Висувне ліжко. Грубо збитий стіл. В’язка свічок у жерстянці. Єдина поступка комфорту й затишку — стара піч. Ні килимка, ні фіранок. Середину кімнати заметено, натомість в кутах захрясло сміття. Опале листя, пилюка, павутина. Важкий дух непраної одежі. На столі під вікном лежала книга. Величезна чорна Біблія з більшим, як у букварі, шрифтом. Поряд — збільшувальне скло. І калюжки застиглого воску.

Я запалив свічку, щоб подивитися на стелю. На шести струганих сволоках викарбувано два довгі біблійні тексти. По-норвезькому, звичайно, але я переписав у блокнот назви книг, номери глав і віршів. А вгорі на одвірку — ще одна норвезька фраза.