Джон Фаулз - Маг

Люба Еллі, неможливо сказати комусь: «Я вирішив, що варто тебе покохати». Є тисяча причин, з яких мені варто Тебе кохати, й зрештою — як я спробував Тобі розтлумачити по-своєму, по-лайдацьки — я таки кохаю тебе. На Парнасі було казково. Не думай, що для мене це означало тільки секс, що колись я все це забуду. Бога ради, збережімо в собі ці спомини. Знаю, що настав кінець. Але кілька митей біля озерця з водоспадом ніколи не потьмяніють у пам’яті, хай там скільки коханців і коханок нам ще трапиться.

Вранці я, з трохи чистішим сумлінням, надіслав цього листа. Свідомо припустився перебільшення тільки в останньому реченні.

У суботу, за десять хвилин четверта, я підійшов до брами «Бурані» й побачив, що назустріч мені простує стежкою Кончіс. Він був у чорній сорочці, довгих шортах кольору хакі, в бурих туфлях і вицвілих зелених шкарпетках. Ішов цілеспрямовано й прудко, ніби хотів відійти від вілли, поки я не нагодився. Помітивши мене, він привітався — звів руку. Ми спинилися за якихось шість кроків один від одного.

— Привіт, Ніколасе.

— Добридень.

Кончіс злегка сіпнув головою.

— Чи гарна була відпустка?

— Не дуже.

— Були в Афінах?

Я наперед придумав історію цих вихідних. Від Гермеса або Патареску він міг дізнатися, що я кудись їздив.

— Моя симпатія не змогла прилетіти. Її перевели на інший рейс.

— Ага. Прикро. Шкода.

Знизавши плечима, я придивився до його обличчя.

— Шмат цього вільного часу я роздумував, чи варто сюди ходити. Перед тим ще ніколи не бував під гіпнозом.

Кончіс усміхнувся. Здогадався, про що мені йдеться.

— Це ваше діло — прийняти чи відкинути, коли вмовляють.

Блідо всміхнувшись, я пригадав, що знову опинився у світі, де в кожного слова далеко не одне значення.

— Красненько дякую за вмовляння. Мене, а не чогось.

— Не може бути й мови про якесь «а не чогось», — відрубав Кончіс, не сприйнявши іронії. — Я лікар. Отже, керуюся клятвою Гіппократа. Якби навіть захотів випитувати вас під гіпнозом, то, безсумнівно, спершу спитав би дозволу. Крім того, цей метод не дуже надійний. Не раз і не два доведено, що й під гіпнозом пацієнти цілком здатні обманювати.

— Оці всі історії про гіпнотизерів-негідників, що примушують…

— Гіпнотизер може спонукати вас до недоречних, безглуздих вчинків. Але проти вашого Супер-Еґо він безсильний. Можете бути певні цього.

Трохи помовчавши, я змінив тему.

— Ви кудись ідете, пане Кончісе?

— Весь день я писав. Треба прогулятися. Я сподівався, що зустріну вас по дорозі. Там хтось запарить вам чаю.

— Як скажете мені поводитися?

Озирнувшись на віллу, він узяв мене під руку й повів до брами.

— У нашої пацієнтки мішаний настрій. Вона не може приховати збудження від того, що ви повернулись. Як і невдоволення від того, що я дізнався про вашу з нею маленьку таємницю.

— Що ж це за таємниця?

— Випитування під гіпнозом — це складова частина курсу її лікування, Ніколасе, — спідлоба блимнув на мене Кончіс.

— З її згоди?

— У цьому випадку — зі згоди її батьків.

— Зрозуміло.

— Я знаю, що тепер вона уявляє себе актрисою. І знаю чому. Щоб вам догодити.

— Догодити?

— Як я зрозумів, ви закинули їй лицедійство. Отож вона охоче підтримує таке звинувачення. — Він стиснув мене за лікоть. — А я їй завдав мороки. Сказав, що дізнався про її нову личину. Не на сеансі гіпнозу, а з ваших уст.

— Тепер вона не довірятиме мені.

— Вона весь час вам не довіряла. Призналася під гіпнозом, що з самого початку запідозрила, що ви лікар, мій асистент.

Я пригадав слова Жулі про піжмурки, коли ловця крутять, аж поки він втратить орієнтацію.

— І ця підозра стала слушною аж тепер, коли ви довіряєте мені… правду.

Просяявши, Кончіс задер угору пальця.

— Ото ж то. — Він виголосив ці слова так, ніби хвалив дуже здібного учня. Не бачив мого замішання. Такий самий засліплений, як одна з шахових королев перед Алісою в казці Льюїса Керролла. — Тепер ваше завдання полягає в тому, щоб втертися до неї в довіру. Підтакуйте, коли почуєте від неї якісь підозри про мої мотиви дії. Підтримуйте такі припущення. Але будьте насторожі. Вона може ставити різні пастки. Стримуйте її, якщо надто вже далеко заходитиме в підозрах. Завжди майте на увазі, що певна частка її розщепленої особистости цілком здатна логічно мислити й не раз обводила круг пальця тих психіатрів, що в потуранні пацієнтам доходять до абсурду. Я майже певен, що вам доведеться вислуховувати байки про переслідування. Вона пробуватиме переманити вас на свій бік, щоб удвох протистояти мені.