Пауло Коэльо - Брида

Існувала лише ця мить первісної реальності, поєднана з чистими силами природи, – відчуття того, що вона жива, а поруч із нею той, кого вона кохає.

Вони йшли майже дві години, тепер стежка розширилася, й вони вирішили сісти й трохи відпочити. Але довго сидіти не змогли; холод дуже скоро став нестерпним, і треба було рухатися. Але їй хотілося посидіти бодай кілька секунд поруч із ним, дивлячись на хмари і слухаючи шум морських хвиль.

Брида вдихала запах моря, а в роті відчувала присмак морської солі. Її обличчя, притиснуте до плеча Лоренса, зігрілося. То була мить напруженого й повного існування. Усі її п’ять чуттів пробудилися.

На якусь мить вона подумала про Мага й забула його. Нині її цікавили лише п’ять чуттів. Вона хотіла, щоб вони й далі діяли. Настала мить, яку вона давно чекала.

– Я хочу щось сказати тобі, Лоренсе.

Лоренс щось промурмотів їй у відповідь, але серце йому завмерло. Поки дивився на хмари й урвище, він зрозумів, що ця жінка – найважливіше, що він має у своєму житті. Що вона – єдине пояснення, єдина причина цих скель, цього неба, цієї зими. Якби її тут не було з ним, то йому було б байдуже навіть якби всі янголи небесні прилетіли сюди хмарою втішати його – рай не мав би для нього ніякого сенсу.

– Я хочу тобі сказати, що кохаю тебе, – ніжно промовила Брида. – Бо ти подарував мені радість кохання.

Вона почувала себе наповненою щастям і змістом, відчувала, як весь цей краєвид проникає їй у душу. Він почав пестити їй волосся. І вона була певна, що якщо наважиться на такий ризик, то зможе пережити хвилину кохання, якого раніше ще ніколи не переживала.

Брида поцілувала його. Відчула смак його губів, доторк язика. Була спроможна помітити кожен рух і відчувала, що те саме відбувається з ним – бо Традиція Сонця відкривається кожному, хто спроможний дивитися на світ так, ніби бачить його вперше.

– Я хочу кохати тебе тут, Лоренсе.

На якусь мить він подумав, що вони на стежці, по якій ходять люди, що тут може хтось з’явитися, у кого вистачить божевілля гуляти тут посеред зими. Але той, хто на це спроможний, спроможеться також зрозуміти, що певні сили, якщо вони вже задіяні, зупинити не можна.

Він засунув руки їй під светр і доторкнувся до грудей. Брида вже цілком йому віддалася – усі сили світу проникали в неї крізь її п’ять чуттів і перетворювалися на енергію, що заволоділа нею. Обоє тепер лежали на землі між скелями, урвищем, морем, між чайками, які ширяли вгорі, і смертю, яка чатувала на них на камінні внизу. Проте вони кохалися без страху, бо знали, що Бог оберігає невинних.

Вони не відчували холоду. Кров у них струменіла з такою швидкістю, що Брида зірвала з себе частину одягу, він зробив те саме. Вони не відчували болю; їхні коліна й боки обдиралися об каміння, але ці відчуття складали частину втіхи й доповнювали її. Брида знала, що оргазм наближається, але це відчуття було ще якимсь дуже далеким, бо вона була цілком поєднана зі світом, її тіло й тіло Лоренса змішувалися з морем, камінням, життям і смертю. Вона перебувала в цьому стані так довго, як тільки могла, тоді як її Інша Частина відчувала, хоч іще дуже туманно, що вона переживає тепер хвилини, яких ніколи не переживала раніше. Це була її зустріч із сенсом життя, вона ніби повернулася до Едемського саду, це була та мить, коли Єва повернулася в Адама й обидві Частини перетворилися на Творіння.

А потім зненацька вона втратила спроможність сприймати світ, що її оточував, її п’ять чуттів, здавалося, захотіли вирватися від неї, а в неї не залишилося снаги, щоб їх утримати. Ніби священний промінь вразив її, і вона їх відпустила, і світ, чайки, присмак солі, тверда земля, видіння хмар – усе повністю зникло, і на їхньому тлі спалахнуло грандіозне золоте сяйво, яке розливалося-розливалося, аж поки накрило найдальшу зірку Галактики.

Вона дуже повільно виходила з цього стану. Знову з’явилися море та хмари. Але все було занурене у тремтіння глибокого спокою, спокою Всесвіту, який, хоч і тривав лише кілька миттєвостей, проте дав їй пояснення, бо вона знов увійшла в контакт зі світом. Вона відкрила ще один міст, який сполучав видиме з невидимим, і цієї дороги вона вже не забуде ніколи.

Наступного дня вона зателефонувала до Вікки. Розповіла їй про те, що сталося, і її співрозмовниця кілька хвилин мовчала.

– Вітаю, – сказала вона нарешті. – Тобі це вдалося.

Вона пояснила, що віднині сила сексу зробить глибокі зміни в її манері бачити й відчувати світ.