Пауло Коэльо - Брида

Коли вони опинилися нагорі, вона глибоко зітхнула; адже їй пощастило подолати ще один зі своїх страхів.

– Тут дуже добре місце для того, щоб показати тобі дорогу, – сказав Маг. – Місце засідки.

– Місце засідки?

– Це курені мисливців. Їх доводиться ставити високо, щоб звірі не відчули людського запаху. Протягом року мисливці залишають тут їжу. Приманюють сюди дичину, а потім, одного чудового дня, вбивають її.

Брида побачила на землі кілька стріляних гільз. Вона була прикро вражена.

– Подивися вниз, – сказав він.

Тут було мало простору для двох людей, і їхні тіла майже торкалися. Вона підвелася й подивилася вниз. Певно, це дерево було тут найвищим, і вона могла бачити вершини інших дерев, долину, вершини гір, накриті снігом на обрії. Це було гарне місце; даремно він їй сказав, що ним користувалися для засідки на диких тварин.

Маг відхилив парусиновий дах куреня, і зненацька їх затопило проміння сонця. Було холодно, й Бриді здавалося, що вони перебувають у магічному місці, на самій вершині світу. Її емоції хотіли зірватись учвал, але вона мусила зберігати самовладання.

– Не було необхідності затягувати тебе сюди, щоб пояснити тобі те, що ти хочеш знати, – сказав Маг. – Але я хотів, щоб ти трохи ближче познайомилася з цим лісом. Узимку, коли мисливці та дичина перебувають далеко звідси, я маю звичай підійматися на ці дерева і споглядати Землю.

Йому хотілося розділити з нею свій світ. Кров у жилах Бриди запульсувала швидше. Вона відчула, як глибокий спокій опанував її – вона переживала один із тих моментів життя, альтернатива якому – цілковита втрата самовладання.

– Увесь зв’язок людини зі світом відбувається через п’ять чуттів. Зануритися у світ магії означає відкрити чуття, нам невідомі, – і секс відкриває перед нами деякі з цих дверей.

Він несподівано змінив тон. Тепер він здавався професором, який читає учневі лекцію з біології. «Можливо, так і краще», – подумала вона, але без особливої переконаності.

– Не має значення, чого ти шукаєш у силі сексу – мудрості чи втіхи; він завжди буде тотальним досвідом. Бо це єдиний спосіб людської діяльності, у якому беруть участь – або мають брати участь – усі п’ять чуттів водночас. І відкриваються всі канали нашого зв’язку з ближнім.

У хвилину оргазму всі п’ять чуттів зливаються, і ти проникаєш у світ магії; ти більше неспроможна бачити, чути, відчувати смак, доторк чи запах. Протягом тих тривалих секунд усе зникає, й екстаз заповнює порожнечу. Екстаз, який нічим не відрізняється від того, до якого містики приходять через роки самозречення й дисципліни.

Бриді хотілося запитати, чому містики не приходять до екстазу через оргазм. Але вона згадала про нащадків янголів.

– До такого екстазу людину підштовхують її п’ять чуттів. Чим більше вони будуть стимульовані, тим сильніше вони її підштовхують. Тобі зрозуміло?

Зрозуміло. Вона все розуміла і ствердно кивнула. Проте його запитання віддалило його від неї. А вона хотіла, щоб він був поруч, як тоді, коли вони йшли через ліс.

– От і все, – сказав він.

– Але я знаю це, одначе нічого в мене не виходить! – Брида не могла заговорити про Лоренса. Відчувала, що це небезпечно. – А ви ж мені сказали, що існує спосіб цього досягти.

Вона була знервована. Емоції знову вирвалися назовні, вона втрачала самовладання.

Маг знову подивився вниз, на ліс. Брида подумала, що, може, і він намагається приборкати свої емоції. Але їй не хотілося і не слід було вірити в те, що вона подумала.

Вона знала, що таке Традиція Сонця. Знала, що її Наставники навчають у просторі, безпосередньо. Вона думала про це, перед тим як прийти сюди. Уявляла собі, що вони будуть удвох, і нікого більше поблизу не буде. Бо такими були Вчителі Традиції Сонця – вони завжди навчали через практику, і теорія ніколи не була для них важливішою. Вона думала про це, перш ніж прийти сюди, в ліс. І однаково прийшла сюди, бо її дорога була тепер для неї важливішою, аніж будь-що. Вона повинна продовжити традицію своїх багатьох життів.

Але він поводився, як Вікка, котра майже не давала їй практичних настанов.

– Навчіть мене, – знову попросила вона.

Маг дивився невідривно на покриті снігом безлисті верхівки дерев. Він міг би забути цієї миті, що він Наставник, і залишитися тільки Магом, таким самим чоловіком, як і всі інші чоловіки. Він знав, що перед ним його Інша Частина. Він міг би сказати їй про світляну цятку, вона йому повірила б, і їхня нова зустріч неодмінно відбулася б. Навіть якби тепер вона втекла від нього, заплакана й обурена, вона повернулася б, адже він сказав би їй правду – і так само як вона йому була потрібна, він був потрібен їй. Такою була мудрість Інших Частин – одна з них неодмінно мала впізнати другу.