Пауло Коэльо - Як течія річки [збірник]

14) Не існує стіни, яка відокремлює священне від світського: віднині все оголошується священним.

15) Усе, що відбувається тепер, впливає на майбутнє й спокутує минуле.

16) Усі інші тлумачення слід вважати не дійсними.

Мене запросили в Гункан-дзиму [2] Певно, мова йде про синтоїстську святиню Ісе-дзингу, оскільки Гункан-дзима – це скелястий острів, на якому нема храмів. ( Прим. ред .) , де існує храм дзен-будизму. Коли я туди приїхав, то був здивований: прекрасна будівля стоїть посеред неозорого лісу, але поряд має величезне пустирище.

Я запитав, у чому суть цього пустирища, й управитель храму мені пояснив:

– Це місце призначене для майбутнього будівництва. Кожні двадцять років ми руйнуємо храм, який ви бачите, й відбудовуємо його поруч. У такий спосіб ченці теслі, муляри й архітектори мають можливість реалізовувати свої здібності та передавати їх – на практиці – своїм учням. Так ми показуємо, що в житті немає нічого вічного – і навіть храми перебувають у процесі постійного вдосконалення.

Генрі Джеймс порівнює досвід із величезною павутиною, що розтягнута навколо нас. Вона вловлює не тільки те, що є необхідним, а ще й пилюку, що висить у повітрі.

Часто те, що ми називаємо «досвідом», є лише сумою наших поразок. І тоді я – той, хто натворив чимало помилок у житті, – дивлюся перед собою і не маю мужності наважитись на наступний крок.

У такі хвилини непогано буде згадати слова лорда Солсбері: «Якщо ви цілком довіряєте лікарям, то дійдете висновку, що все шкодить здоров’ю. Якщо цілком довіряєте богословам, то переконаєте себе в тому, що все є гріхом. Якщо цілком довіряєте військовим, то вам ніщо не здаватиметься абсолютно безпечним».

Необхідно приймати пристрасті й не відмовлятися від ентузіазму перемог; вони складають частину нашого життя й дарують утіху всім, хто до них причетний. Але Воїн Світла ніколи не втрачає з виду речі і зв’язки, не підвладні часу: він спроможний відрізнити скороминуще від вічного.

Утім, пристрасті зникають без попередження. Попри всю свою мудрість Воїн Світла занепадає духом. Із кожною годиною його віра слабшає, події відбуваються не так, як він мріяв, трагедії виникають несправедливо і несподівано, і він починає вірити, що його молитви більше не доходять до Бога.

Він і далі молиться й дотримується обрядів своєї релігії, але більш не може обманювати себе; серце не відповідає йому, як раніше, а слова, здається, більш не мають сенсу.

У такі хвилини існує лише одна можлива дорога: робити й далі те, що ти робив. Молитися з обов’язку, зі страху або з будь-якої причини – але далі молитися. Наполягати навіть тоді, коли все видається марним.

Янгол, відповідальний за радість, даровану вірою, якому доручено слухати ваші слова, що їх дарує віра, – кудись відлітає. Але незабаром він повернеться, бодай лише для того, щоб вислухати молитву або прохання з ваших губів.

Існує легенда, що після напруженої вранішньої молитви в монастирі П’єдра послушник запитав абата, чи молитви сприяють тому, щоб Бог наблизився до людей.

– Я відповім тобі іншим запитанням, – сказав абат. – Чи молитви, які ти промовляєш, допоможуть сонцю завтра з’явитися в небі?

– Звичайно, ні! Сонце сходить тому, що підкоряється універсальному закону!

– Оце і є відповідь на твоє запитання. Бог перебуває поруч із нами, незалежно від тих молитов, із якими ми до нього звертаємося.

Послушник обурився:

– Ви хочете сказати, отче, що наші молитви марні?

– Аж ніяк. Якщо ти не прокинешся рано, ти ніколи не побачиш, як сонце викочується з-поза обрію. Якщо ти не молитимешся, то хоч Бог і перебуває поруч із тобою, ти ніколи не помітиш Його присутності.

Молитися й спостерігати: таким має бути закон для Воїна Світла. Якщо він лише спостерігатиме, він почне бачити привидів там, де вони не існують. Якщо лише молитиметься, то ніколи не матиме часу виконувати роботу, яку потребує світ. Існує ще одна легенда, опублікована у збірнику «Verba Seniorum», мовляв, абат Пімен мав звичай казати, що абат Іоанн молився дуже часто й багато, й міг більше не турбуватися – його пристрасті були подолані.

Ці слова дійшли до вух одного з мудреців Скитського монастиря. Він зібрав послушників після вечері.

– Ви чули, що абат Іоанн більше не має пристрастей, які мусив би долати, – сказав він. – Відсутність боротьби ослаблює душу. Попросімо Господа, щоб він послав абатові Іоанну дуже велику спокусу; якщо він її подолає, ми попросимо для нього ще сильнішу спокусу, а потім – іще сильнішу. Й коли він знову почне змагатися зі спокусами, то помолимося, щоб він ніколи не казав: «Господи, забери від мене цього демона». Помолімося, щоб він сказав: «Господи, дай мені силу протистояти злу».