Пауло Коэльо - Як течія річки [збірник]

Помалу-потроху монастирі, які завжди шукали нових ідей і вже стомилися годувати стількох котів, перестали приводити хвостатих на уроки. Через двадцять років стали виходити нові революційні трактати з такими переконливими заголовками, як «Важливість медитації без кота» або «Зрівноваження всесвіту дзен лише силою розуму без допомоги домашніх тварин».

Минуло ще сто років, і кота остаточно усунули з ритуалу медитації дзен у тому регіоні. Але знадобилися двісті років, щоб усе повернулося до норми – а протягом того часу нікому не спало на думку поцікавитися, навіщо на уроках дзен-будизму присутній кіт.

А що стосується нас і нашого життя, то я наважуся запитати: чому я повинен діяти саме так? До якої міри в наших діяннях ми використовуємо непотрібних «котів», яких не маємо мужності усунути, бо нам сказали, що коти важливі для того, щоб усе було добре?

Чому в цей останній рік тисячоліття ми не знайдемо іншого способу жити та діяти?

Біля Оліте, в Іспанії, існує замок у руїнах. Я вирішив відвідати його, та коли підійшов, чоловік, який стояв у дверях, сказав:

– Вхід заборонено.

Інтуїція підказала мені, що цей добродій заборонив мені ввійти лише тому, що йому приємно показати свою владу наді мною. Я пояснив, що приїхав здалеку, запропонував йому чайові, просив бути приязним, нагадав, що цей замок зруйнований, – чомусь увійти в цей замок стало дуже важливим для мене.

– Вхід заборонено, – повторив мені добродій.

Залишилося одне: іти без дозволу й чекати, чи він перешкоджатиме мені фізично. Я рушив до дверей. Він дивився на мене, але не зробив нічого.

Коли я виходив, до замку підійшли двоє туристів. Старий навіть не спробував перешкодити їм увійти. Я зрозумів, що завдяки моїй упертості чоловік перестав підкорятися абсурдним правилам. Буває, що нам доводиться воювати за те, про що ми не маємо жодного уявлення, з причин, яких ми ніколи не зрозуміємо.

1) Усі люди – різні. І повинні робити все можливе, щоб такими й залишатися.

2) Кожній людині даровано два способи поведінки: діяти й споглядати. Обидва спрямовані до однієї мети.

3) Кожній людині даровані дві чесноти: сила волі й обдарування. Сила волі спрямовує людину на зустріч зі своєю долею. Обдарування зобов’язує її ділити з іншими те, що вона має в собі найкращого.

4) Кожній людині дарована одна доброчиність: спроможність обирати. Той, хто не користується цією чеснотою, перетворює її на прокляття, й інші обирають за неї.

5) Кожна людина має право на два благословення: благословення влучати й благословення хибити. У другому випадку навчання виведе її на правильний шлях.

6) Кожна людина має власну манеру сексуальної поведінки, якої вона не повинна соромитися (але й не повинна вимагати того ж від інших).

7) Кожна людина має свою Персональну Легенду, якої повинна дотримуватися і яка є причиною того, що вона прийшла в цей світ. Персональна легенда знаходить вияв в ентузіазмі, з яким людина прагне до свої мети.

Уточнення: на певний час дозволяється відступати від своєї Персональної Легенди, але не слід її забувати й треба повертатися до неї за першої змоги.

8) Кожен чоловік має свою жіночу сторону, а жінка – чоловічу. Дисципліну треба будувати на інтуїції, а інтуїцію на об’єктивності.

9) Кожна людина повинна знати дві мови: мову суспільства й мову знаків. Перша з них слугує для спілкування з іншими. Друга допомагає розуміти послання Бога.

10) Кожна людина має право прагнути до радості. Радість – це те, що дарує їй втіху, але не обов’язково те, що дарує втіху іншим.

11) Кожна людина повинна зберігати в собі священний вогонь божевілля. Але поводитися як персона нормальна.

12) Людина має серйозні вади, якщо вона: не шанує право ближнього, дозволяє, щоб її паралізував страх, почуває себе винною, вважає, що не заслуговує на добро й на зло, які трапляються їй у житті, виявляє себе боягузом.

Уточнення перше: любімо наших ворогів, але не вкладаймо з ними союзи. Вони стають на нашій дорозі, щоб випробувати наш меч і заслуговують на його пошану.

Уточнення друге: обираймо собі своїх ворогів.

13) Усі релігії ведуть нас до одного Бога й заслуговують на однакову пошану.

Уточнення: людина, яка обирає собі релігію також обирає колективну манеру поклонятися Богові й вірити в таємниці. Проте вона єдина відповідає за свої діяння на дорозі свого життя і не має права перекладати відповідальність за свої діяння на релігію.