Пауло Коэльо - Як течія річки [збірник]

Він знайшов господаря, запропонував йому допомогти відбудувати дім – і господар зруйнованого дому погодився, хоч і не зрозумів, яка моєму другові з цього вигода. Удвох вони роздобули цеглу, дерево, цемент. Мій знайомий працював із натхненням, хоч і не знав, навіщо він це робить. Але він відчував, як покращувалося його власне життя, поки відбудовувався дім.

На кінець року будинок був готовий. А його особисті проблеми також владналися.

Прогулюючись вулицями Сан-Пауло три тижні тому, я одержав від свого друга Единьйо листівку під назвою «Священна мить». Текст був надрукований на ній чотирма кольорами, на чудовому папері. Там не називалася жодна церква або культ, а була тільки молитва на звороті.

Яким був мій подив, коли я побачив, хто підписався під тією молитвою – підпис МІЙ! Молитва була опублікована на початку вісімдесятих років, на внутрішньому боці обкладинки збірки моїх поезій. Я не думав, що вона витримає випробування часом, ані те, що потрапить до моїх рук у такий таємничий спосіб; та коли я її прочитав, мені не стало соромно за те, що я написав.

Позаяк я побачив свою молитву, написаною на цій листівці, і я вірю в знаки, я вирішив передрукувати її тут. Сподіваюся, я стимулюю кожного читача написати власну молитву, просячи для себе та для інших того, що він вважає найважливішим. У такий спосіб ми розбудимо позитивні вібрації в наших серцях, й вони вплинуть на все, що нас оточує.

Ось ця молитва:

Господи, захисти наші сумніви, бо Сумнів – це спосіб молитися. І він допомагає нам розвиватися, бо примушує нас без страху дивитися на багато відповідей на одне запитання. І щоб це стало можливим.

Господи, захисти наші рішення, бо Рішення – це спосіб молитися. Дай нам мужність, щоб після сумніву ми були спроможні обрати між двома дорогами. Щоб наше ТАК було завжди ТАК, а наше НІ було завжди НІ. Щоб, обравши собі дорогу, ми ніколи не озиралися назад, ані дозволяли, щоб наша душа страждала від каяття. І щоб це стало можливим.

Господи, захисти наші сновидіння, бо Сновидіння – це спосіб молитися. Зроби так, щоб незалежно від нашого віку або наших обставин, ми були спроможні підтримувати у своєму серці священний вогонь надії і впертості. І щоб це було можливим.

Господи, наділяй нас завжди ентузіазмом, бо Ентузіазм – це спосіб молитися. Він нас поєднує на Небесах і на Землі, поєднує дорослих і дітей і навчає нас, що бажання важливе й заслуговує на наші зусилля. Він стверджує, що все можливе, коли ми цілком віддамося тому, що робимо. І щоб це стало можливим.

Господи, захисти нас, бо Життя – єдиний спосіб, яким ми здійснюємо Твоє чудо. Нехай земля й далі перетворює зерно на пшеницю і хай ми й далі перетворюватимемо пшеницю на хліб. І це стане можливим тільки тоді, коли ми збережемо Любов – тому ніколи не залишай нас самотніми. Даруй нам завжди Твоє товариство і товариство чоловіків і жінок, які сумніваються, діють, мріють, наповнюються ентузіазмом і живуть так, ніби присвячують кожен день Твоїй славі.

Амінь.

Ми з дружиною зустріли її на розі вулиці Константе Рамос і Копакабани. Вона мала років шістдесят, пересувалася на інвалідному візку, проштовхуючись крізь густий натовп. Моя дружина запропонувала їй допомогу. Вона відповіла згодою і попросила, щоб ми відвезли її на вулицю Санта-Клара.

На її візку висіли кілька пластикових торбин. Дорогою вона нам розповіла, що тут усі її пожитки; вона спить під навісами й живе з чужої доброчинності.

Ми привезли її на вказане місце. Там перебували ще кілька жебраків. Жінка дістала з однієї з пластикових торбин два пакети молока тривалого зберігання, й віддала їх групі.

– Мені дають милостиню, я теж повинна давати милостиню іншим, – пояснила вона нам.

За моїм припущенням, кожну сторінку цієї книжки можна прочитати приблизно за три хвилини. Нехай і так: але за статистикою, в цей проміжок часу помирають триста людей і шістсот двадцять народжуються.

Мені, либонь, знадобиться півгодини, щоб написати її: я сиджу за комп’ютером, обклавшись книжками, з ідеями в голові, а по вулиці їздять машини. Усе видається абсолютно нормальним навколо мене; а проте протягом цих тридцятьох хвилин три тисячі людей помирають, а шість тисяч двісті уперше розплющують очі на світло дня.

Де ж перебувають ці тисячі родин, які щойно почали плакати, втративши рідну людину, або радіти з появою сина, онука, брата?