Пауло Коэльо - Заїр

Якщо принц заговорив із такою відвертістю, то позаяк в ієрархічному розумінні він був найважливішою персоною за столом, то не піти назустріч його високості ніхто не посмів би. Присутні мусили взяти бодай якусь участь у грі.

– Я не знаю точно, яка в мене платня, – сказав організатор, один із класичних представників Банку Послуг, яких називають «лобістами». – Десь близько десятьох тисяч євро, але мені теж офіційно дозволено витрачатися на представництво тих організацій, у яких я головую. Можу списувати на витрати з представництва все – вечері, обіди, готелі, авіаперельоти, а іноді навіть одяг – хоч приватного реактивного літака в мене нема.

Вино закінчилося, він подав сигнал, і наші келихи знову наповнили. Тепер настала черга директорки автомобільної фірми, якій дуже не сподобалася ця ідея, але схоже, тепер її розважила.

– Думаю, що теж заробляю приблизно стільки й так само маю необмежений кредит на представництво.

Один за одним присутні розповідали про свої прибутки. Банкір був найбагатшим з усіх: мав гарантованих двадцять мільйонів євро на рік, а крім того володів акціями свого банку, що постійно зростали в ціні.

Коли черга дійшла до білявки, яку нікому не відрекомендували, вона дала задній хід.

– Це моя таємниця. Вона нікому не цікава.

– Звісно, що вона нікому не цікава, але ми беремо участь у грі, – сказав організатор вечора.

Дівчина відмовилася брати участь у грі. Відмовившись, вона ніби поставила себе в привілейоване становище, адже тільки вона тепер мала таємниці від групи. Поставивши себе в таке привілейоване становище, вона стала об’єктом зневаги. Боячись принизити себе через свою жалюгідну платню, вона принизила всіх, удаючи таємничість і не знаючи, що більшість присутніх тут людей жили на краю провалля, настільки заплутавшись у своїх витратах на представництво, що могли зірватися туди будь-якого дня.

Як і слід було сподіватися, черга дійшла й до мене.

– У мене буває по-різному. Якщо я опублікую нову книжку, то зможу заробити близько п’ятьох мільйонів доларів у цьому році. Якщо не опублікую нічого нового, то одержу близько двох мільйонів за продані права на книжки вже опубліковані.

– Ви поставили це запитання, бо хотіли похвалитися своїми високими прибутками, – сказала «таємнича» дівчина. – Але нікого ви не вразили.

Вона зрозуміла свій хибний крок і тепер намагалася виправити ситуацію, перейшовши в атаку.

– Яка ж тут похвальба, – не погодився принц. – Я уявляв собі, що письменник із вашою славою та популярністю, має набагато більше грошей.

Очко на мою користь. Тепер білява дівуля не розтулятиме рота до кінця вечора.

Розмова про гроші поламала цілу низку табу, позаяк тема прибутків і заробітків була найменш бажаною. Офіціант снував між столами частіше, пляшки спорожнялися з неймовірною швидкістю, ведучий/організатор піднявся на сцену у веселому настрої, оголосив переможця, вручив йому премію і відразу повернувся до розмови, яка не втихала й уже порушувала правила доброго тону, які вимагають, щоб ти мовчав, коли твій сусід за столом говорить. Тепер ми говорили про те, як витрачаємо свої гроші (здебільшого купуємо собі дозвілля, подорожуючи або займаючись якимсь спортом).

Я став обмірковувати, як мені повернути розмову на тему власного похорону: хто яким хотів би його бачити, бо смерть була не меншим табу, ніж гроші. Але атмосфера у залі була така весела, спілкування стало таким жвавим, що я вирішив промовчати.

– Ми говоримо про гроші, але ми не знаємо, що таке гроші, – сказав банкір. – Чому люди вірять у те, що розмальований папірець, пластикова картка або монета, викарбувана з металу п’ятої категорії, мають таку цінність? А то й гірше: наприклад, ваші гроші, ваші мільйони доларів – лише електронні імпульси, більш нічого. Вам це відомо?

Звісно, це було всім відомо.

– Бо на початку багатство було чимось таким, що ми бачимо на наших дамах, – провадив банкір. – Прикраси, виготовлені з рідкісних речей, які було легко перевозити, легко рахувати й ділити. Перли, золоті зливки, дорогоцінні камені. Увесь наш статок був у нас перед очима.

У свою чергу, коштовності обмінювали на худобу або пшеницю, адже перевозити худобу або збіжжя з місця на місце було б значно важче. Цікаво те, що ми досі поводимося, як первісне плем’я дикунів – носимо прикраси, щоб показати, які ми багаті, хоч нерідко прикрас у нас значно більше, ніж грошей.

– Такий закон племені, – сказав я. – Молоді люди мого часу носили довге волосся, молоді люди сьогодні роблять собі пірсинг. Це допомагає їм визначити, хто думає, як і вони, хоч не має ніяких статків. А чи можуть електронні імпульси оплатити нам зайву годину життя? Ні. Чи можуть вони повернути дорогі нам створіння, які вже нас покинули? Ні. Чи можна ними оплатити любов?