Пауло Коэльо - Заїр

– Я в Казахстані! – сказав я звертаючись до безлюдного міста, аж поки чийсь голос мені відповів:

– Звісно, ви в Казахстані.

Я трохи злякався. Зовсім близько від мене, на майдані, о цій нічній годині сидів на лаві якийсь чоловік із рюкзаком поруч себе. Він підвівся, відрекомендувався як Ян, народжений у Голландії, і сказав:

– Я знаю, чому ви тут.

Друг Михаїла? Агент секретної поліції, який мене супроводжує?

– Що ви тут робите?

– Те саме, що роблю від самого Стамбула в Туреччині. Мандрую Шовковим шляхом.

Я зітхнув із полегкістю. І вирішив продовжити розмову.

– Пішки? Якщо я не помиляюся, то ви вже перетнули всю Азію.

– Мені це було потрібно. Моє життя перестало задовольняти мене, хоч я маю гроші, дружину, дітей, володію фабрикою панчіх у Роттердамі. Протягом певного періоду я знав, за що я борюся – за стабільність моєї родини. Але тепер для мене все змінилося; усе, що раніше давало мені радість і задоволення, сьогодні мені геть остогидло. В ім’я свого шлюбу, своєї любові до дітей, свого потягу до роботи я вирішив викроїти два місяці для себе самого, подивитися на своє життя здалеку. Це дало результати.

– Протягом кількох останніх місяців я зробив щось подібне. Чи багато тут паломників?

– Багато. Дуже багато. Існують проблеми безпеки, бо політична ситуація в деяких країнах дуже складна, й аборигени там терпіти не можуть європейців. Але люди завжди готові ризикувати: думаю, в усі епохи прочан шанували, з’ясувавши, що вони не шпигуни, звісно. Але як я зрозумів, у вас інша мета. Що ви тут робите, в Алмати?

– Те саме, що й ви: хочу завершити свій шлях. Вам також не вдається заснути?

– Я щойно прокинувся. Чим раніше я вийду, тим більше маю шансів дійти до найближчого міста – інакше мені доведеться заночувати в холодному степу, на вітрі, який ніколи не вщухає.

– У такому разі, щасливої вам подорожі.

– Зачекайте ще трохи: я маю потребу поговорити, поділитися своїм досвідом. Більшість паломників не розмовляють англійською.

І він став розповідати мені про своє життя, тоді як я намагався пригадати все, що я знав про Шовковий шлях, давню торговельну дорогу, що сполучала Європу з країнами Сходу. Найтрадиційніший шлях починався в Бейруті, проходив через Антіохію і простягався аж до берегів Жовтої річки в Китаї, але в Центральній Азії він перетворювався на щось подібне до павутини, дороги там розбігалися в усіх напрямках, на їхніх перехрестях виникали торговельні пункти, які згодом перетворювалися на міста, що руйнувалися під час воєн між ворожими племенами, відбудовувалися жителями, знову руйнувалися і знову відроджувалися. Хоча цим шляхом перевозили різний крам – золото, екзотичних тварин, слонову кістку, насіння, політичні ідеї, групи втікачів від громадянських війн, озброєних бандитів, приватні загони для захисту караванів, – шовк був найрідкіснішим і найбільш бажаним у Європі товаром. Саме по одному з відгалужень цього шляху буддизм примандрував із Китаю до Індії.

– Я вийшов із Антіохії, маючи лише двісті доларів, – сказав голландець, після того як описав мені гори, краєвиди, екзотичні племена, постійні проблеми з патрулями та з поліцією в різних країнах. – Не знаю, чи ви зрозумієте те, що я вам скажу, але мені треба було з’ясувати, чи я спроможний повернутися до себе самого, до свого істинного «я».

– Я розумію більше, ніж ви думаєте.

– Мені довелося жебрати, просити милостиню. На мій подив, люди набагато щедріші, ніж я думав.

Жебрати? Я пильно подивився на його рюкзак і на його одіж, чи там немає знаку якогось «племені», але не побачив нічого.

– Ви коли-небудь бували у вірменському ресторані в Парижі?

– Я був у багатьох вірменських ресторанах, але всі вони були не в Парижі.

– Чи знайомі ви з молодиком, якого звуть Михаїлом?

– Це ім’я дуже поширене в цій місцевості. Якщо й був, то не пам’ятаю, і на жаль не можу вам нічим допомогти.

– Справа не в допомозі. Я лише здивований деякими збігами. Схоже, багато людей у багатьох місцях світу доходять до розуміння одних речей і діють у схожий спосіб.

– Коли ми вирушаємо в цю подорож, то нашим першим відчуттям є, що ми ніколи не дійдемо до кінця. Другим відчуттям є невпевненість, відчуття самотності й бажання відмовитися від свого наміру, що не покидає нас ані вдень, ані вночі. Але якщо ви витримаєте протягом тижня, ви дійдете до кінця.

– Досі я здійснював своє паломництво вулицями одного міста й лише вчора прибув до іншого місця. Можна мені благословити вас?