Пауло Коэльо - Заїр

Цей намір тривав трохи довше за чотири години: наприкінці дня я пішов до церкви, поставив там свічку і пообіцяв собі, цього разу у священному ритуалі, що докладу всіх зусиль, аби зустрітися з нею. Марі має слушність, я вже досить дорослий, щоб і далі обманювати себе, вдавати, ніби це зовсім мене не цікавить. Я шаную її рішення піти від мене, але ж та сама людина, яка допомогла мені збудувати моє життя, мало не довела мене до руїни. Вона завжди була відважною: чому ж тепер вона втекла, як злодійка, посеред ночі, не подивившись своєму чоловікові у вічі й не пояснивши, чому вирішила його покинути? Ми вже досить дорослі, щоб діяти й переносити наслідки своїх дій: поведінка моєї дружини (тобто колишньої дружини) не відповідала ані її вдачі, ані принципам, і я мушу довідатися чому.

До вистави, що мала відбутися у вірменському ресторані, залишався тиждень – ціла вічність. Я погодився дати інтерв’ю, на які ніколи не погоджувався, написав кілька статей для газети, займався йогою, медитацією, прочитав книжку про одного російського письменника, прочитав іще одну – про злочин у Непалі, написав дві передмови й на прохання видавців дав чотири відгуки на рукописи – раніше я завжди відмовлявся робити це.

Та однаково в мене залишалося досить вільного часу, і я скористався ним, щоб сплатити деякі позички, одержані в Банку Послуг: прийняв запрошення на кілька врочистих обідів, приходив на зустрічі з читачами до шкіл, де навчалися діти моїх друзів, навідався до гольф-клубу, роздавав автографи у книгарні одного зі своїх друзів на проспекті Сюфрен (оголошення про цей захід висіло у вітрині протягом трьох днів, але на зустріч зі мною прийшло людей двадцять, не більше). Моя секретарка сказала, що, мабуть, у мене пречудовий настрій, бо вона давно не бачила мене таким діяльним. Я відповів, що моя книжка потрапила у список бестселерів, і це спонукає мене до активної праці.

І лише двох справ я не робив протягом цього тижня: по-перше, не читав рукописів, які мені надсилали (мої адвокати радили мені відсилати їх назад поштою негайно, бо згодом хтось міг звинуватити мене в тому, що я використав його сюжет; а я ніколи не розумів, навіщо люди надсилають мені свої рукописи – адже я не видавець).

Друга справа, якої я не зробив, – не шукав в атласі, де розташований Казахстан, хоч і знав, що аби здобути Михаїлову довіру, мені слід довідатися трохи більше про його корені.

Люди терпляче чекали біля дверей до зали, розташованої у глибині ресторану. Тут не було нічого від чарівної атмосфери барів на Сен-Жермен-де-Пре, від кав’ярень, де відразу подають воду в невеличких келишках і де сидять добре вдягнені відвідувачі й вишукано спілкуються. Нічого від елегантності театральних фойє, нічого від магічної атмосфери спектаклів, що розігруються по всьому місту в маленьких бістро, де актори зі шкури пнуться, щоб показати себе з найкращого боку в надії, що серед глядачів виявиться знаменитий імпресаріо, який підійде до них після вистави, скаже, що грали вони геніально, й запросить їх до праці в якомусь важливому культурному центрі.

Правду кажучи, я не розумію, звідки тут набралося стільки людей: я ніколи не бачив жодної згадки про цю виставу в журналах, які пишуть про розважальні заклади та події культурного життя в Парижі.

Поки чекаю, розмовляю з хазяїном закладу, і він розповідає мені, що хоче найближчим часом перетворити на такий собі театр усе приміщення ресторану.

– З кожним тижнем кількість глядачів зростає, – каже він. – Спочатку я погодився на цю пропозицію у відповідь на прохання однієї журналістки, яка пообіцяла написати про мій ресторан у своєму журналі. Я погодився тому, що зала у четвер, як правило, порожня. А тепер, у чеканні вистави, публіка замовляє вечерю, і четвер став найприбутковішим днем на тижні. Я боюся лише одного: щоб ці люди не виявилися сектою. А вам, звісно, відомо, що в цьому плані закони у нас дуже суворі.

Атож, мені це було відомо, адже були критики, які стверджували, що мої книжки пов’язані з дуже небезпечним напрямком думки, що вони проповідують релігію, несумісну із загальними цінностями. Франція, де ліберальні погляди панують у всіх сферах життя, з параноїдальною підозрою ставиться до цієї теми. Нещодавно було опубліковано розлогу доповідь про «промивання мізків» необачних людей. Так ніби люди, яким дозволялося обирати все – школу, університет, зубну пасту, автомобілі, кінофільми, чоловіків, дружин, коханців і коханок – так легко дозволили маніпулювати собою в питаннях віри.