Маргарет Мадзантини - Не йди

Вона вперше тоді розповіла мені про себе.

Ельза повернулася з відрядження. На столику при вході лежить її сумка поряд з окулярами від сонця. Пахне карі, і лунає незнайома мені музика, що нагадує звуки від крапель дощу, який б’є в шибки, та вітру, що віє між деревами. Твоя мама, напевно, купила якийсь новий диск. У вітальні стіл уже накрито. Цього вечора на стільниці вишневого дерева не знайти стоси книжок і газет, які там зазвичай накидані, на ньому стоїть пляшка французького вина, блакитна свічка й келихи на високих ніжках.

Твоя мама зупинилася перед кухонними дверима:

– Привіт, любий.

– Привіт.

Вона всміхається мені, зробила макіяж, гарну зачіску, на ній пуловер із короткими рукавами кольору слонової кістки й чорні штани, а на талії зав’язаний фартух.

Я наливаю вино в келихи й заходжу до неї на кухню; вона не відходить від конфорок і помішує ополоником у каструлі.

– Ну, як відрядження?

– А, нудота.

Дзинь-дзинь. Келихи дзенькають.

– Чого так?

– Вони вже видихнулися.

Ельза вигинає брови, випиває, залишає ополоник і підходить до мене:

– А поцілувати?

Я згорбився, щоб дотягнутися до її губ, вона тулиться до мене. Її фігура немов шукає нове місце в моїх обіймах. А можливо, це якраз не те, про що я думаю, а навпаки, вона розчарована своїм відрядженням.

– Тебе звільнили з роботи?

– Ні, це тому, що в мене такий безтурботний вигляд?

Я беру хліб і починаю його різати, вона стоїть у мене за спиною, як завжди має чудовий вигляд, і здається, що все навкруги заповнене нею. Але в мене враження, що вона якась відсторонена, у неї певна стриманість, якої раніше не було, стоїть, схилившись над каструлею з тушкованим ягням, якого вона сьогодні готує особливо ретельно. Я мушу поговорити з нею, мушу сказати, що піду від неї. Я більше не буду господарем у цьому домі.

Ми сідаємо за стіл. Їжа сьогодні теж більш вишукана, ніж завжди.

– Надто гостре, правда ж?

– Ні, для мене все гаразд.

Мій рот палає, заливаю в себе трохи вина. Я хочу скоріше доїсти, сісти з нею на диван і розповісти про все, але не уявляв собі, що вона буде такою обеззброєною. Вона поклала надто багато спецій у цей клятий екзотичний гуляш і здається ледь живою. Зараз Ельза відкриває ту частину себе, яку добре приховувала, можливо, вона зрозуміла, що втратила мене. Шкода, вона могла подумати про це раніше. А тепер уже пізно, ці неочікувані турботи дратують мене, вони неприємні. Замало французького вина та свічки, щоб повернути все назад. Або, може, під цим кашеміровим пуловером вона приховує якусь несподіванку для мене? Може, це вона хоче мене кинути? Ельза притулила келих до щоки, вино ледь-ледь хитається за прозорим склом, роблячи її ніс і частину ока червоним.

Я піднімаю серветку, під нею лежить листівка. На ній один із видів старого Ліона з чоловіком та жінкою, одягненими в народні костюми цієї місцевості, вони сидять перед блакитними воротами.

– Ти не надіслала її мені?

– Не встигла.

Читаю те, що написано на звороті. Там лише два слова, нічого більше, лише два слова, написані ручкою.

– Що це? – ледве вимовляю я.

Очі в Ельзи такого ж кольору, як і вино, а вино хитається з червоними відблисками над її усмішкою.

– Те, що написано.

Я нічого не кажу, тільки дихаю, перш за все треба дихати… я сиджу на місці, бо впаду, якщо піднімуся, за щось зашпортаюсь і впаду на спину, як мене штовхає її усмішка.

– Ти радий?

– Авжеж.

Але я не знаю, де я й про що думаю. Її очі нагадують мені нічну дорогу, яка зникає на обрії серед дерев і гілля.

– Я піду по десерт, у нас сьогодні крем-карамель.

«Я вагітна», ці два слова написані ручкою на звороті блакитної листівки. Зараз вона риється в холодильнику, а я сиджу тут, перед свічкою, що горить на вітру. Вітер піднявся несподівано, він несе пил, від якого я сліпну. Я заплющую очі й віддаюся його тортурам. Я не можу ні про що думати, ще надто рано. Я миттєво ковтаю крем-карамель, потім лізу пальцем у коричневий цукор на тарілці й несу собі до рота.

– Коли ти дізналася?

– Виліт трішки затримувався, тож я купила собі беруші, бо свої забула вдома, а також тест на вагітність. Потім я забула його в сумці, я зробила тест лише цього ранку в готелі перед від’їздом… Коли ця кулька висковзнула, то не знаю, як довго я на неї дивилася, таксі вже чекало на мене внизу, а я все сиділа в номері. Я хотіла тобі одразу це сказати, спробувала додзвонитися до тебе в лікарню, але ти вже був в операційній. Потім, коли йшла, то тримала руку на животі, бо боялася, що хтось мене зачепить.