Маргарет Мадзантини - Не йди

Наступного дня я зустрів її в коридорі. Вона потоваришувала з готельними прибиральницями, ходила за їхнім візком, що мандрував від одного номера до іншого, і допомагала. Вона нахилялася за чистими простирадлами й подавала їх своїм новим подругам. Вона мене не одразу побачила, тож я мав час за нею спостерігати. Італія розмовляла квапливо з південним акцентом. З цими дівчатами у фартухах вона була собою, немов втекла з в’язниці й приєдналася до собі подібних. На її сухому волоссі була шапочка для душу, вона передражнювала вередливу клієнтку, що залишилася без води. Огрядна дівчина поруч голосно реготала. Я не знав, що в Італії є таке почуття гумору. Я гукнув її, вона повернулася до мене, повернулися й прибиральниці. Італія зірвала шапочку й підійшла. Її обличчя почервоніло, і сама вона затремтіла.

– Ти вже тут… – прошепотіла.

Останнього вечора я вечеряв у ресторані й упросив її теж прийти. Мені кортіло подивитися на неї в товаристві людей, які не знали про наші стосунки. Вона прийшла пізніше. Хутко попрямувала до столика в кінці зали, поряд зі скляними дверима, що вели до іншої зали. З моїх співтрапезників уже виходив дух вина й професійної злостивості. Манліо прибув лише цього ранку, та йому вже все насточортіло. Усю свою увагу він спрямував на дослідника зі Сполучених Штатів, гуру альтернативної фармакології. Він дивився на все з презирством і лише жадібно втягував сигаретний дим, поряд із його серветкою лежала золота запальничка. Я думав про те, що замовила собі Італія, мені б хотілося почастувати її келихом вина. Але їй ще нічого не принесли, можливо, вони забули про неї, я почав озиратися, шукаючи очима офіціанта. Вона була неспокійною; зробила мені таку ласку, а тепер сиділа, поставивши лікті на стіл і пощипуючи себе за підборіддя, тільки й чекала, щоб піти звідси геть. Я міг помітити її розгубленість навіть на такій відстані. Нарешті офіціант схилився над нею й підняв високу кришку, під якою страва залишалась гарячою. Італія їла ложкою, мабуть, це був суп. Я повернувся на Манліо: він не зводив з неї очей. Вона, напевно, це помітила, перестала їсти й почала бгати край серветки. Італія підвела очі, і я побачив, що вона без будь-якої обачливості дивиться на Манліо. Її обличчя знову набуло нахабного виразу. Манліо підштовхнув мене ліктем.

– Вона на мене дивиться… – прошепотів він, широко посміхаючись, від чого в нього аж щоки надулися. – Вона сама, запросімо її до нашого столика, як ти?

І перш ніж я встиг затримати його, якщо тільки мав такий намір, він уже підхопився, і підійшов до неї з мавпячою посмішкою. Усі навколо засміялися, бо були вже напідпитку. Я побачив, як Італія захитала головою, підвелася й, задкуючи до виходу, наштовхнулася на візок із фруктами. Манліо повернувся й сів коло мене, поклавши руку на золоту запальничку.

– Здалеку вона здавалася вульгарною, – сказав він, – а зблизька виявилася потворною.

Ось вона вже в ліжку, пробігає поглядом рекламний проспект готелю.

– Хто цей хамло? – поцікавилася вона не відриваючи очей.

– Хірург-гінеколог.

Я добре поїв, добре випив, тепер у мене було бажання кохатися. Але Італія дуже довго сидить у ванній, а коли виходить, не йде до ліжка, бере стілець і сідає біля вікна, починає дивитися на патіо; її обличчя пожовтіло від світла, що падає звідти; вона чекає, поки вимкнуть фонтан.

Італія приготувала два бутерброди на дорогу додому. Вона купила сиру, ковбаси, потім понакладала це на хліб просто на ліжку. Я прокинувся від того, як вона збирала рукою крихти з простирадла. Підходячи до ліфта, вона привіталася з прибиральницями, попросила їхні адреси й обняла їх, немов сестер. В автомобілі дорогою назад ми мало розмовляли.

Раптом вона запитала:

– Ти мене соромишся, правда?

Вона промовила ці слова, не дивлячись на мене, не відводячи погляду від дороги, вони неначе вилетіли з її уст. Її клаптикова сумка переповнена баночками з медом і варенням, які вона назбирала під час сніданків. Я посміхнувся й простягнув руку поправити дзеркало заднього огляду. Моя голова забита плутаними думками, які змішуються між собою без жодного логічного зв’язку. Цього ранку телефонувала Ельза, дзвінок застав мене ще в номері, усі речі вже були зібрані, я подумав, що, можливо, це дзвонили з рецепції готелю, тож необачливо підняв слухавку. Саме тоді Італія щось запитала про документ, який вона забула забрати. Твоя мама почула її голос.

– Хто там з тобою?

Я сказав, що це прийшла прибиральниця, що двері були відчинені, бо я вже виходив. Я говорив на підвищених тонах.