Руслан Горовой - Казки на ніч [збірник]

– І шо, Віталь, чим займаєшся? Кози в носі крутиш? – Шрам зареготав. – А треба було думать, коли кидав нормальну роботу. І тобі, і Сашку. Той теж просрав життя на рівному місці.

Віталій ударив швидко і без замаху. Кулак вилетів уперед і вдарив Шрамові в кадик. Той хрюкнув, а в наступну мить уже лежав на асфальті з заламаними назад руками. Віталік сів на нього і застібнув наручники.

– Вєталь, ти шо? За шо? Ти… Та ти здурів? Та ти забув, хто я? – хрипів Шрам.

– Ніякий я тобі не Вєталь більше, для тебе я пан поліцейський. І не простий, а боєць підрозділу спецпризначення.

Віталій піднявся, підніс руку до обличчя і проговорив у ледь помітний мікрофон:

– Об’єкт під контролем.

– Добре, чекай.

За мить поруч безшумно спинився чорний мікроавтобус з тонованими вікнами. Бокові дверцята в салон відчинилися, і звідти вискочив чоловік у балаклаві. Удвох з Віталіком вони підхопили з землі затриманого і закинули в салон. Дверцята зачинилися, і бус понісся від аеропорту в бік Києва.

Є такий типаж людини – маленький чиновник. Ареал обітанія цього мікроба – кабінет начальника нижчого рівня.

Основні атрибути кабінету: дорогий або просто вичурний стіл із важкими прес-папьє та настільними причандалами для паперів, скріпок та ручок. За спиною в такого начальника або ж на боковій тумбі з телефонами завжди портрет діючого гаранта. На стіні – купа грамот і подяк за допомогу або участь від різних міністерств і відомств. Він має дорогі візитки із текстом золотом і обов’язково з прапором та гербом над текстом.

Він завжди в костюмі, бо завжди готовий, якщо згори викличуть. У крайньому разі, коли зовсім по погоді, може ходити в сорочці, однак завжди з краваткою. У нього обов’язково є водій і службова машина, яка допомогає йому швидше пересуватися в просторі для служіння народу.

У маленького чиновника наїдена пичка, рожеві гладко бриті щічки й зачіска-полубокс або споріднені варіації. Він, як мінімум, має сина і дружину, від яких раз на тиждень тікає у справах до молодої сотрудніци срєднєго звєна.

Маленький чиновник має обнесений чималим парканом будинок з башточками або колонами, який «сам спланував, оціми ручками», бо «знаєте, квартири не люблю, тягне до землі, до простору». Він дуже любить посиденьки з такими самими чиновниками, а ще більше любить бути в компанії вищих за рангом. Любить віскі, і бажано вісімнадцятирічний, бо хто ж його не любить? На його сторінці в соцмережах купа фоток, де він ручкається із сильними міра сєго, а також цитати слів, нєподвласних врємєні.

Не так давно, десь два роки тому, чиновник сильно злякався або, як казали в його дитинстві, пересрав. Він видалив фотки з вєлікімі з соцмереж, переписав будинок на тещу, послав під три чорти полюбовницю і припинив гулянки з друзями. Щодня він чекав, що паркан навколо його будинку знесуть, а його витягнуть, всадовлять в сміттєвий бак і відіпруть просто під СІЗО. Чиновник-мікроб завмер.

Однак нічого не сталося. Через деякий час усе стихло. Він спочатку витягнув голову, яку сховав у плечі, потім випростав спину, а потім і відпустив на волю втягнуте пузико. Повісив у кабінеті фото нового гаранта і купив вишиванку. Завів нову полюбовницю і запостив нові фотки з новими лідерами. Лише іноді вночі його підкидає, бо переляканий мозок знов і знов повертає його в час, коли було насправді страшно і здавалося, що таки доведеться платити за рахунками.

– Тату, намалюй танк!

Малий Макс відірвався від стола, узяв олівець з аркушем і підійшов до Толіка.

– Та які питання? Зараз зроблю.

Він торкнувся губами плеча дружини, що задрімала поруч з ним на дивані, випростав руку й, обережно перелізши через неї, потягнувся до малого.

– Йди сюди!

Макс прожогом кинувся до батька, той підхопив його на руки і знову повернувся до стола.

– Так, шо в нас тут? – Він всадовив сина на коліна і поклав на стіл аркуш. – Танк, значить?

– Танк, танк, – засміявся малий.

У свої чотири він дуже любив розмальовки, а от малювати самотужки виходило не дуже.

– А який тобі танк намалювать?

– Який? – Хлопчик замислився. – Давай руський!

Толік швидко накидав контур танка зі звернутою баштою і погнутим дулом.

– Давай, малюй дим згори.

Макс, висолопивши язика, почав малювати дим над танком.

– А хто його підбив?

– Та ж ось у кущах наші з РПГ! – Толік намалював з іншого боку кущі.

– А, тоді правильно! А вертоліт намалюєш?