Руслан Горовой - Казки на ніч [збірник]

І все ж холод, а віднедавна і голод, бо на смітниках уже майже нічого не лишилося, робили свою вбивчу справу. З кожним днем Гапочка слабшала. І ось межа. Раптом Гапочці здалося, що вона почула знайомий голос. Гапочка розтерла мордочку лапками і визирнула з кубла в даху павільйону. Це неможливо. Біля їхнього напівзруйнованого будинку стояла племінниця Миронича. Враз у повітрі неначе запахло «Шахтарським» тортом і стало тепліше. Гапочка шарпонула в бік Мурчика і, вискочивши на козирок павільйону, закричала. За мить до неї виліз і Мурчик. Гапочка кричала так сильно, як тільки могла. В якийсь момент вона побачила, що дівчинка озирнулася. Спочатку в її очах відбилося нерозуміння, однак уже в наступну мить дівчинка побігла в бік павільону. Валуючи мов несамовита, Гапочка почала спускатися. За нею поліз і Мурчик.

Сергій ішов вулицею. Берці вгрузали в сіру осінню кашу і неприємно чавкали.

– Блядський холод, – пробурмотів Сергій собі під ніс. – І ці ще, дебіли, поховалися.

Сьогодні зранку Шайтан був особливо лютий. Піднявши всіх ще вдосвіта, він вийшов на трибуну в старому напівзруйнованому клубі і проволав:

– Як хочете, а маєте привести на вибори по тридцять душ. Будуть камери, ОБСЄшники, і взагалі картинка має бути красіва.

Шайтан обвів поглядом залу. Сонні, дехто з бодуна хлопці, дивилися на нього спідлоба, однак мовчали.

– Шоб допомогти вам, я домовився, і на виборчі дільниці завезли продовольчу допомогу, а саме картоплю, моркву і цибулю. Окрім того, будуть видавати картки на подальшу продуктову пайку. Пояснюйте все це людям. Треба красіву виборчу картінку, бо інакше грошей з Росії більше не буде і будем жрать кірзач. Питання?

– Не хочуть люди з моєї ділянки йти, я вчора вже питав, – подав був голос Сергій. – Шо, силою їх вести?

– Тобі дураку автомат нахєра дали? – визвірився Шайтан. – Ти влада чи хто? Як це не хочуть? Пояснюй. Розказуй про хунту, про правосєків!

– Та кажу я, не маленький!

– От і кажи, а то скиглиш! Як хочеш, а тридцять душ шоб привів, бо в мене розмова коротка. – Шайтан поклав руку на кобуру. – Всім усе ясно?

– Ясно! – пронеслося залом.

– От і добре, до роботи!

Попри обіцянки картоплі й продпайку, люди йшли на вибори нє особо. Сергій пояснював, бив на совєсть, мовляв, «ми тут вас от хунти бережем, а вам сраку ліньки піднять», ругався і навіть погрожував. Сяк-так, а двадцять сім голів на дільницю привів. Залишалося ще троє. Саме стільки жило в хаті старого Юхима: дурна донька Галька, дружина Юлька і сам Юхим.

Скільки Сергій пам’ятав, Юхим був відлюдником. Може, через те, що єдина донька народилася з психічними вадами, а може, ще щось було, однак Юхим майже не спілкувався з селянами.

Навіть коли в станицю прийшли козаки і російські військові, Юхим не вийшов їх зустрічати, натомість загнав до хати нерозумну доньку, яка вибігла попід паркан на гуркіт танків.

Дурна Галька була дуже красива і візуально нічим не відрізнялася від ровесниць. Ось тільки розум у неї був, наче у п’ятирічної дитини. Підманути чи образити Галю міг будь-хто. Саме тому Юхим оберігав її від людей, а особливо від молодих, ласих до дівочого тіла хлопців.

– Юхим, виходь, діло є. – Сергій завмер біля хвіртки.

– Іди на хуй, дєловий, – почулося з хати.

За мить на порозі з’явився і сам Юхим. Насправді він був ніякий не дід, а мужик років за п’ятдесят. Просто сива довга борода робила його набагато старшим. Юхим був у старій військовій шапці, кожуху, драних на колінах штанах і в стоптаних чоботях.

– Ти чого лаєшся? – Сергій намагався стримувати образу. – Прийшов тебе на вибори покликати. Там цибулю роздають, картошку.

– Самі жріть свою цибулю, фраєри. – Голос Юхима, неначе грім, розрізав тишу розграбленої, напівпокинутої вулиці. – Наробили херні, то самі й цяцькайтеся.

– Хто це наробив?

– Ну не я ж? У вас же ж автомати?

– Шось ти, Юхиме, сильно патякаєш. Може, ти ще й за укрів?

– Сірьожа, – сплюнув Юхим, – ти ж, млять, школу ніби кінчив. Немає такого слова. Українці є, росіяни є, а укри-шмукри то все від невеликого розуму.

Сергію почала набридать ця Юхимова балаканина.

– Ти говори, та не заговорюйся. Руки в ноги і бігом на вибори. А то… – Сергій демонстративно клацнув затвором калаша.

– Дурний ти, Сірьожа, хоч і в лєнтах, – сплюнув Юхим, – нікуди я не піду!

Він розвернувся в бік хати, усім виглядом демонструючи зневагу.

– Ах ти ж сука, – скипів Сергій. – Ану стій!