Джоджо Мойес - Після тебе

Складалося враження, що його так і не вдасться позбутися. Він присилав повідомлення посеред ночі та будив її — заснути потім вона вже не могла. Знов і знов та фотографія. Негатив фотографії вже відбився на сітківках її очей. Вона кинула школу. Пиячила з незнайомими людьми. Залишалась у клубах чи не до ранку. Аби тільки не лишатися наодинці зі своїми думками та нескінченними есемесками. Вона переїхала туди, де він би не зміг її знайти, — але він знайшов та почав знову годинами сидіти в машині під вікнами будинку Луїзи, слугуючи німим нагадуванням. Декілька разів вона хотіла сказати Луїзі. Але що та могла вдіяти? Луїза й сама — жінка-катастрофа. Так що Лілі нічого не казала, і Луїза планувала зустрічі з бабусею чи дбала про їжу. Лілі залишилася з цим наодинці.

Іноді вона лежала без сну і думала, як воно було б, якби був живий батько. Уявляла, як він виходить, бере Пітера за петельки й наказує ніколи більше не підходити до його дочки. Як він обіймає її за плечі й каже, що все буде добре, що вона в безпеці.

Тільки цього б не сталося — бо він був просто злим на весь світ квадриплегіком, який навіть і жити не хотів. Він би побачив те фото й жахнувся б із відразою.

І вона не винуватила його в цьому.

Востаннє, коли їй було нічого дати, Пітер накричав на неї посеред тротуару на Карнабі-стрит, обзиваючи її нікчемою, шльондрою та малою дурною шалавою. Потім він зупинив машину біля неї та змусив випити дві подвійні порції віскі, щоб вона його не боялась. А потім вона розревлася, бо він почав кричати на неї та називати брехухою.

— Луїза мене виставила за двері. Мама теж. У мене нічого немає.

Люди пробігали повз, відвертаючи очі. Ніхто не спинився, ніхто не сказав ані слова. Чоловік, що кричить на п’яну дівчину у п’ятницю ввечері в Сохо [36] Район Лондона, де розташовано безліч розважальних закладів. , міг мало кого здивувати. Пітер вилаявся та розвернувся, ніби збирався йти, — та Лілі знала, що він не піде. Раптом посеред вулиці зупинилася велика чорна машина і здала назад. Вікно опустилось, і звідти почулося:

— Лілі?

Їй знадобилося декілька секунд, щоб упізнати містера Ґарсайда, бізнес-партнера її вітчима. А може, начальника? Він глянув на неї, потім на Пітера.

— У тебе все добре?

Вона глянула на хлопця, потім кивнула.

Він не повірив їй — вона це бачила. Він припаркувався коло машини Пітера та повільно підійшов до них обох. У нього був владний вигляд, такого нічим не проймеш. Лілі раптом згадала, що мама розповідала: у нього є гелікоптер.

— Лілі, може, тебе відвезти додому?

Пітер трохи підняв руку, тримаючи телефон — мовляв, подумай. І вона просто випалила:

— У нього в телефоні огидна фотографія зі мною, і він погрожує, що всім покаже, та вимагає грошей — а в мене більше нічого немає. Я віддала йому скільки могла — і більше нічого не лишилося. Будь ласка, допоможіть мені.

У Пітера розширились очі — він такого не чекав. Але їй було все одно, вона стомилась, була у відчаї і не хотіла це більше терпіти. Містер Ґарсайд якусь мить дивився на Пітера. Той напружився й вирівняв плечі, немов збирався кинутися до своєї автівки.

— Це правда? — перепитав містер Ґарсайд.

— Тримати фото дівчат у телефоні — не злочин, — усміхнувся Пітер, намагаючись здатися хоробрішим.

— Я це чудово знаю. Але вимагати гроші за їх допомогою — злочин. — Містер Ґарсайд говорив низьким спокійним голосом, наче говорити про чиїсь оголені фото посеред вулиці було цілком пристойною і звичною справою. — Що примусить вас зникнути? — Він опустив руку в кишеню.

— Що?

— Ваш телефон. За скільки ви його мені продасте?

Лілі стало важко дихати. Вона дивилася то на одного, то на другого. Пітер не міг повірити в те, що відбувається.

— Я пропоную вам готівку — за ваш телефон. Звісно, якщо в ньому єдина копія фотографії.

— Я не продаю телефон.

— Тоді я вас, юначе, попереджаю, що маю намір звернутись у поліцію. Вас швидко знайдуть за номерами вашої машини. У мене досить друзів у поліції. На високих посадах, — посміхнувся він зовсім не доброзичливо.

На іншому боці вулиці з ресторану висипала група веселих людей. Пітер глянув на Лілі, потім знову на містера Ґарсайда та підвів голову:

— П’ять штук.

Містер Ґарсайд опустив руку в кишеню та похитав головою.

— Не думаю. Цього, — він відрахував декілька купюр, — досить, на мою думку. Ви наче вже отримали значну частину. Ваш телефон.

Пітер був наче під гіпнозом. Якусь мить він вагався, потім простягнув свій телефон. Ось і все. Містер Ґарсайд перевірив, чи є в ньому картка пам’яті, та опустив у свою кишеню.