Джоджо Мойес - Після тебе

— Але ж ти подаєш напої в сексистському костюмі. Якщо ти вже хочеш подавати напої в костюмах, то роби це де-небудь у паризькому «Диснейленді». Там хоча б буде костюм Мінні чи Вінні Пуха — і не треба буде виставляти ноги.

— Та їй же скоро тридцять, — утрутилася сестра. — Тут уже хоч Мінні, хоч Вінні, хоч Нелл Ґвінні [31] Нелл Ґвін — куртизанка, коханка короля Карла II. .

— Ну, я починаю думати, — заговорила я, коли нам принесли курча з картоплею, — що ви маєте рацію. Відтепер я збираюся рухатися далі та зайнятися своєю кар’єрою.

— Ану повтори це ще раз! — Сестра переклала трохи картоплі зі своєї порції на тарілку Тома. У саду ставало шумно.

— Зайнятися кар’єрою, — повторила я голосніше.

— Та ні, ту частину, де ти сказала, що я маю рацію. Ти цього десь із 1997 року не говорила. Томе, сонечко, зачекай трохи, не треба зараз іти стрибати, бо тебе знудить.

Ми ще довгенько сиділи в барі, ігноруючи сердиті повідомлення від тата, який питав, що ми робимо. Я ще ніколи не виходила нікуди з мамою та сестрою, як нормальні дорослі люди, і в нас ніколи не було нормальних розмов про щось крім прибирання та того, як же хтось когось дістав . Виявилося, що ми цікавимося життям та думками одна одної, що наші ролі не обмежуються всезнайкою, розтелепою та прибиральницею .

Дивно було сприймати членів моєї родини як людей.

— Мам, — звернулася я до неї після того, як Том доїв свою курку та побіг гратись, і приблизно за п’ять хвилин до того, як його знудило в надувному замку, через що забава не працювала решту вечора, — а ти ніколи не жалкувала, що не зробила кар’єри?

— Ні. Мені подобалося бути мамою. Справді. Але… за останні два роки стільки всього сталося, що я почала замислюватися.

Я чекала продовження.

— Я читаю про всіх цих жінок — хоробрих, які змінили світ, — і те, як люди думають та що роблять. А потім я дивлюся на своє життя й думаю: чи помітив би хтось, якби мене взагалі не було?

Вона сказала це так тихо і спокійно, що я не могла зрозуміти, чи дійсно вона не надто цим засмучена, чи тільки вдає.

— Ми б помітили, мамо.

— Але я не на багато що вплинула в житті, еге ж? Я навіть не знаю. Мене завжди вдовольняло моє життя. Я тридцять років займалася своїм ділом — а тепер читаю в книжках та газетах і чую по телевізору, що все те нічого не варте.

Ми з сестрою глянули одна на одну.

— Для нас варте, мамо.

— Ви ж мої дівчатка.

— Ні, мамо, справді. З тобою, — я раптом згадала Таню Готон-Міллер, — з тобою ми почувались у безпеці. Ми відчували твою любов. І мені подобалося, що, коли я поверталася додому, ти чекала.

Мама накрила долонею мою руку.

— У мене все добре. Я дуже пишаюся вами обома, тим, що ви йдете своїм шляхом у світі. Правда. Просто тепер мені треба де в чому розібратися. На мене чекає цікава подорож. Мені подобається читати. Місіс Дінс, бібліотекарка, постійно радить мені якісь нові книжки — я вже планую почати американських феміністок нової хвилі. Усі ці їхні теорії — це дуже цікаво. — Вона обережно згортала серветку. — Якби вони ще й не лаялись одна з одною — іноді так і хочеться стукнути їх лоб у лоб.

— І ти правда не голиш ноги?

Я зайшла надто далеко. Мамине обличчя завмерло, і вона кинула на мене несхвальний погляд.

— Іноді треба часу, щоб побачити справжні ознаки пригноблення. Я це вже сказала вашому батькові, скажу й вам: коли він піде в салон, де рум’янощока двадцятирічна дівчина намастить йому ноги гарячим воском, а потім це все здере, — ось тоді я знов голитиму ноги.

Сонце тануло над Стортфолдом, наче шматочок масла. Я затрималась у батьків набагато довше, ніж планувала. Після вечора з родиною я відчувала, що знову міцно стою на землі та відчуваю свої зв’язки. Приємно опинитись у нормальному оточенні після емоційних уражень минулого тижня. Моя сестра, яка раніше ніколи не виказувала слабкості, зізналася, що вже думає, що лишиться самотньою назавжди, відмахнувшись від маминого «ти розкішна дівчина».

— Я самотня матір, — зауважила вона. — А що ще гірше: я не вмію фліртувати. Я б не змогла з кимось загравати, навіть якби Луїза за його спиною піднімала таблиці з підказками. А всіх чоловіків, із якими я зустрічалась, відлякував Том. Ну, або їм були потрібні від мене лише…

— Тільки не кажи… — почала мама.

— Безкоштовні бухгалтерські поради.

Раптом я подивилася на свою сестру збоку — і мені стало її шкода. Вона не помилялася: у мене, як не дивно, були всі привілеї. Я мала власне житло. Моє майбутнє було вільне від відповідальності. Єдине, що мені заважало цим насолоджуватись, — я сама. Мене навіть вразив той факт, що Тріна не заздрила нерівності наших становищ. На прощання я її обійняла. Вона здивувалася, потім перевірила, чи не залишила я в неї на спині якусь записку в стилі «штовхни мене», а потім обійняла мене у відповідь.