Джоджо Мойес - Після тебе

Вечір тягся повільно, як і належить самотнім вечорам. Я закінчила прибирати, виловила всі недопалки з унітаза, трохи подивилася телевізор та випрала свою форму. Хотіла поніжитись у ванні з бульбашками, але вискочила через п’ять хвилин, бо стало страшно залишатися наодинці зі своїми думками. Зателефонувати мамі чи сестрі я не могла — просто не стане сил удавати із себе щасливу людину.

Зрештою я відчинила тумбочку та дістала лист — той самий, який мені лишив Вілл зі вказівкою прочитати в Парижі. Тоді в мене ще були надії в житті. Я обережно розгорнула пошарпані сторінки. У перший рік я читала його чи не щоночі, намагаючись таким чином воскресити його у своїй уяві. Пізніше запевняла себе, що мені не треба його перечитувати: я боялася, що лист може втратити свою магічну силу, а слова — сенс. Зараз лист був мені потрібний.

Надрукований на комп’ютері текст був мені таким самим дорогим, як коли б він написав його від руки — якби міг. У словах на папері й досі були залишки його енергії.

Тобі буде трохи незручно у твоєму новому світі. Воно завжди так, коли тебе вибивають із зони комфорту … У тобі живе спрага, Кларк. Безстрашність. Просто ти це поховала, як і більшість людей.

Просто живи на повну.

Просто живи.

Я прочитала ті слова чоловіка, який колись у мене повірив, опустила голову на коліна і розревлася.

Задзвонив телефон — надто гучно, надто близько. Я аж підскочила. Глянула на годинник, намацуючи телефон. Друга ночі — у душі прокинувся знайомий страх.

— Лілі?

— Що? Лу, це ти? — почувся глибокий голос Натана.

— Натане, зараз друга ночі.

— От чорт, я завжди плутаю час через цю різницю. Вибач. Хочеш, я потім передзвоню?

Я сіла та потерла обличчя.

— Та ні, я рада тебе чути. — Я ввімкнула лампу. — Як ти?

— Чудово! Я знов у Нью-Йорку.

— Добре.

— Ага. Я погостював у старих, але через тиждень-два мені аж засвербіло сюди повернутися. Це місто просто неймовірне.

Я вичавила з себе усмішку на випадок, якщо він почує.

— Це круто, Натане. Я рада за тебе.

— А що ти? Твоя робота в тому пабі тобі подобається?

— Ну, наче все нормально.

— А не хочеш… спробувати щось інше?

— Знаєш, коли здається, що все погано, кажеш собі: могло бути й гірше, принаймні я не прибираю собаче лайно. А зараз я краще б його прибирала.

— Тоді в мене є для тебе пропозиція.

— Натане, клієнти постійно роблять мені такі пропозиції. І моя відповідь завжди — ні.

— Ха-ха! Ну, тут є вакансія. У родині, де я живу. І я відразу подумав про тебе.

Він розповів, що дружина містера Гопніка — нетипова жінка ділка з Волл-стрит. Вона не розтринькує гроші й не їздить по ресторанах. Політична емігрантка з Польщі, місіс Гопнік схильна до депресії, і їхня помічниця по дому з Ґватемали не надто підходить їй, бо майже не розмовляє.

У зв’язку з цим містер Гопнік шукає надійну особу, яка могла б скласти компанію дружині, допомогти з дітьми та під час подорожей.

— Він шукає таку собі дівчину на всі руки для родини. Когось веселого та надійного. І щоб не теревенили про їхнє приватне життя на кожному розі.

— А він знає…

— Я розказав йому про Вілла ще під час нашої першої зустрічі, але він і сам уже добув усю інформацію. Його це не збентежило. Навіть навпаки — він сказав, його вразило те, що ми до кінця виконували волю Вілла і не продали історію журналістам. — Натан на мить замовк. — Я, здається, зрозумів це. Люди такого рівня більш за все шанують довіру та приватність. Тобто, звісно, ти не можеш бути повним ідіотом, і працювати треба добре, але це цінується понад усе.

Мої думки закрутились у шаленому вирі вальсу. Я глянула на телефон і знову піднесла його до вуха.

— Слухай, я що… сплю?

— Це не приємна прогулянка, Лу. Роботи багато, довгий робочий день. Але знаєш, що я тобі скажу? Тут нереально круто!

Я прочесала пальцями волосся та подумала про бар, дратівливих бізнесменів і неприємний погляд Річарда. А потім про квартиру, що обіймала мене стінами кожного вечора.

— Я не знаю. Усе це… Тобто це просто…

— Лу, це грин-кард. — Натан заговорив тихіше. — Це повне проживання. Це Нью-Йорк. Слухай, цей чоловік уміє вирішувати проблеми. Працюй добре — і в тебе все буде чудово. Він розумний і справедливий. Давай, приїзди сюди та покажи, чого ти варта, — і в тебе будуть такі можливості, що сама не повіриш власним очам. Правда. Не дивись на це як на місце доглядальниці. Сприймай це як ворота у світ .

— Я не знаю…