Джоджо Мойес - Після тебе

— Хей! Мені потрібна швидка!

Сем повільно повернувся до п’яного молодика — з кожним словом у того з рота летіли слина та кров.

— Хлопче, назад. Добре? Дай мені робити мою роботу.

Хлопець одурів від випивки. Він глянув на своїх дружбанів, потім на Сема і гаркнув:

— Хто ти такий, щоб мене відганяти!

Сем проігнорував його та продовжив оглядати пацієнта.

— Хей! Хей, ти! Мені потрібно в лікарню! — він штовхнув Сема в плече. — Хей!

На якусь мить Сем завмер, потім повільно підвівся та повернувся до п’яного.

— Я дещо зараз поясню тобі так, щоб ти зрозумів, синку. Ти в цю машину не сядеш, зрозуміло? На цьому все. Не витрачай марно енергію — краще йди та продовжуй вечір із друзями. До рани приклади льоду, а вранці сходи до свого лікаря.

— Хто ти такий, щоб мені наказувати! Я плачу тобі зарплатню! У мене ніс зламаний .

Сем спокійно дивився, як він заніс руку та штовхнув його в груди. Потім опустив погляд на руку хлопця.

— Ой-ой, — почулося від Донни.

Сем майже гарчав:

— Так, хлопче, я попереджаю…

— Попереджає він! — Хлопець зневажливо глянув на Сема. — Та за кого ти себе маєш, щоб мене попереджати?

Донна вискочила з машини та побігла до поліціянта. Вона щось пробубоніла йому у вухо, і вони разом подивились у бік Сема. У Донни було благання на обличчі. Хлопець щось кричав, лаявся та штовхав Сема в груди.

— Спершу мене оглянь, а потім будеш займатися цим придурком .

Сем поправив комірець, і обличчя в нього небезпечно завмерло. Я усвідомила, що затамувала подих. Між ними двома став офіцер. Донна тримала Сема за рукав і тягла назад, до хлопця на тротуарі. Поліціянт щось бурмотів у рацію, тримаючи п’яного за плече. Раптом хлопець смикнувся та плюнув на куртку Сема:

— Та пішов ти.

Повисла коротка тиша, сповнена шоку. Сем одерев’янів.

— Семе, ходімо, допоможи мені! Ти мені тут потрібен. — Донна штовхала його вперед. Очі в Сема були наче діаманти: холодні та блискучі.

— Давай, давай, — бурмотіла Донна, поки вони завантажували напівпритомного хлопця в машину. — Забираймося звідси.

Сем у тиші вів машину. Ми з Лілі вмостилися на передньому сидінні коло нього. Донна чистила йому куртку. Він же стиснув щелепу та мовчки дивився на дорогу.

— Могло бути й гірше, — радісно сказала Донна. — Минулого місяця одного такого знудило мені на волосся — і той негідник зробив це навмисне. Засунув собі пальці в рот і підбіг до мене — бо я відмовилася везти його додому. А я ж не таксі, блін!

Вона встала та потяглася по енергетик, який тримала коло переднього сидіння.

— Це просто марна витрата ресурсів. Скільки б усього ми могли зробити — і замість того підчищаємо за тим малим… — Вона хильнула напою з банки, а потім глянула на ледь притомного хлопця. — Я навіть не знаю. Цікаво, що взагалі в них у голові?

— Та небагато, — відповів Сем.

— Ага. А цього ось, — вона плеснула Сема по плечу, — нам доводиться тримати на короткому повідку. Минулого року він уже отримав попередження.

Сем скоса глянув на мене та раптом засоромився.

— Нас викликали забрати дівчину на Комершел-стрит. У неї замість обличчя була сама кривава рана. Сімейне насильство. Я почав класти її на каталку, а тут із паба вискочив її приятель та заходився знову її лупасити. Ну я й не витримав.

— Ти його вдарив?

— І не раз, — підказала Донна дещо глузливо.

— Ну, йому просто не пощастило — у мене були важкі часи.

Донна скорчила пику.

— Ну, йому більше не можна втрапляти в такі неприємності. Бо тоді його зовсім звільнять.

— Дякую, — сказала я, коли він нас висадив. — За те, що підвіз.

— Та не міг же я залишити вас у тій божевільні просто неба.

На якусь мить наші погляди зустрілись, а потім Донна зачинила двері, і вони поїхали доправляти в лікарню побитий людський вантаж.

— Він точно тобі подобається, — сказала Лілі, поки я дивилася, як від’їжджає швидка.

А я навіть забула, що вона взагалі поряд. Зітхнувши, я почала шукати ключі.

— Він бабій.

— І що? Яка, в біса, різниця? — сказала Лілі, коли я відчинила двері. — Ну, в плані, якби я була стара і в такому розпачі, як ти…

— Я не думаю, що готова до стосунків, Лілі.

Вона йшла за мною, тому доказів у мене немає — але я точно знаю, що всю дорогу до квартири вона корчила мені пики.

Я написала до місіс Трейнор. Не стала писати про Лілі, натомість поцікавилася, чи все в неї добре, сказала, що вже повернулася з подорожей. Також я написала, що через декілька тижнів разом із подругою планую бути недалеко, та попросила дозволу завітати. Листа я надіслала терміновою поштою — він із приємним звуком упав у скриньку.