Джоджо Мойес - Після тебе

— Він що?

— У нього стріляли. Зараз він уже не в реанімації, і мені б хотілося бути поруч уранці, коли він прокинеться. Тому я прошу вас поміняти мені зміну.

Запала коротка тиша.

— Ну добре. — Він вагався. — І його правда підстрелили? З пістолета?

— Можете завітати й подивитися на дірки, якщо хочете. — Я майже розсміялася.

Ми обговорили ще декілька логістичних питань — дзвінки, перевірка з головного офісу, — а потім Річард знову замовк.

— Луїзо, а у вас завжди таке життя?

Я згадала своє життя лише два з половиною роки тому — воно складалося з коротких прогулянок від батьківського дому до кав’ярні, споглядання Патрікових тренувань щовівторка, обідів з батьками. Я кинула оком на мішок для сміття в кутку — у ньому лежали мої закривавлені кросівки.

— Мабуть. Але хочу сподіватися, що це тимчасово.

Після сніданку батьки поїхали додому. Мама хотіла лишитись, але я запевнила її, що зі мною все гаразд і що лишатися їй немає ніякого сенсу, бо я навіть не знаю, де саме буду наступні декілька днів. Я також нагадала їй, що коли дідуся востаннє залишали самого більш як на добу, він їв виключно малинове варення та згущене молоко.

— Ну, ти наче дійсно в нормі, — погодилася вона та провела рукою по моїй щоці, хоч у її голосі явно була запитальна інтонація.

— Мамо, усе гаразд.

Вона похитала головою та взяла сумку.

— До тебе все це просто липне.

Я засміялася — мабуть, шок іще не зовсім минув, а може, я просто зрозуміла, що більше нічого не боюся.

Я прийняла душ, намагаючись не дивитися, як із мене тече рожева вода. Потім вимила волосся. А трохи пізніше купила в Саміра найменш нещасний букет квітів та о десятій була вже в лікарні. Батьки Сема приїхали на кілька годин раніше — мені повідомила медсестра, поки проводжала до його палати. Щоправда, зараз їх не було — вони разом із Джейком та його батьком поїхали у вагончик по Семові речі.

— Уранці він ще не зовсім отямився, але йому вже було краще, — сказала медсестра. — Це через наркоз — когось швидко відпускає, а когось ні.

Біля дверей я спинилася. Через скло бачила, як Сем із заплющеними очима лежить на ліжку. До нього й досі підключено безліч приладів. Руки нерухомі вздовж тіла. На обличчі помітна щетина, він досі страшенно блідий, але загалом має трохи кращий вигляд, ніж учора.

— А мені точно можна заходити?

— Ви ж Луїза? Він питав про вас. — Вона усміхнулася. — Погукайте, якщо він вам набридне. Він милий.

Я штовхнула двері, і він повільно розплющив очі та ледь помітно всміхнувся. І дивився на мене так, наче хотів запам’ятати назавжди, — і в мене в душі з полегшенням лопнула якась струна.

— Ти що, ніяк не можеш змиритися з тим, що в мене більше шрамів? — Я зачинила за собою двері.

— Авжеж, — крякнув він. — Більше я в ці ігри не граю. — Стомлена посмішка.

Я переминалася з ноги на ногу. Терпіти не можу лікарні. Що завгодно б зробила, аби більше ніколи сюди не приходити.

— Іди-но сюди.

Я поклала квіти на столик та підійшла до ліжка. Він поворушив рукою, запрошуючи мене сісти. Я спочатку сіла, а потім обережно, щоб нічого не порушити, лягла поруч та поклала голову йому на плече. За мить я відчула приємну важкість його голови та руки´. Якийсь час ми просто мовчали, прислухаючись до тихих кроків сестер у коридорі та чиїхось далеких розмов.

— Я думала, ти помер, — прошепотіла я.

— Ну, якась неймовірна жінка, якій не місце в машині швидкої, примудрилась призупинити втрату крові — так що ні.

— Яка ж молодець!

— І я так думаю.

Я заплющила очі, насолоджуючись теплом його шкіри. Пахнув він неприємно — якимись хімічними антисептиками. Я ні про що не думала — просто насолоджувалася моментом. Неймовірно приємно було просто лежати поруч, відчувати вагу його тіла, його всього. Я поцілувала внутрішній бік його руки, і він занурився пальцями в моє волосся.

— Ох і налякав ти мене, Семе зі швидкої.

Запала довга тиша. У нього в голові, мабуть, промайнула сотня речей, які він вирішив не казати.

— Я радий тебе бачити, — зрештою мовив він.

Ми ще трохи помовчали. Увійшла сестра та здивовано глянула — я лежала надто близько до всіх тих трубок. Мені довелося встати, щоб вона провела якісь необхідні процедури. Несвідомо поцілувавши його наостанок, я провела рукою по його волоссю. Кутики його очей трохи піднялися — він і досі має до мене почуття.

— Я зайду після зміни, — пообіцяла я.

— Попереджаю: ти можеш зустрітися з моїми батьками.