Джоджо Мойес - Після тебе

— Мені не дуже подобається вся ця ідея сватання, але, якщо чесно, я вже всі інші методи перепробував. Я сподіваюся, що вона ж моя мати — і не стане зводити мене з якоюсь жахливою жінкою.

— Думаю, це хороша ідея, — зауважила Дафна. — Наприклад, моя мама оцінила Алана швидше за мене — її правда.

Я почала сприймати їх наче ззовні. Сміялася над їхніми жартами, співчувала історіям про ніякові сльози та непорозуміння. Але я, сидячи на цьому пластиковому стільці зі стаканчиком розчинної кави в руках, якось опинилася по інший бік. Перейшла місток. Їхня боротьба більше не була моєю. Ні, я ніколи не перестану сумувати за Віллом чи любити його, але моє життя повернулось у теперішнє. Я з задоволенням усвідомила, що сиджу тут із людьми, яких знаю і яким довіряю, але хочу бути там, у лікарні, коло великого чоловіка. А він там, мабуть, уже поглядає на годинник у кутку та думає, коли ж я вже приїду.

— Луїзо, а ти нічого сьогодні не розкажеш? — Марк глянув на мене з-під зведеної брови.

— Ні, дякую.

— Добре, — усміхнувся він, щось таке почувши в моєму голосі.

— Узагалі, я думаю, більше немає потреби мені приходити. Я… в нормі.

— Я так і знала, що в тобі щось змінилося, — сказала Наташа, дивлячись на мене майже підозріло.

— Це все секс, — втрутився Фред. — Секс усе лікує. Якби в мене був секс, я б набагато швидше оговтався.

Наташа з Вільямом перекинулися здивованими поглядами.

— Але я б хотіла приходити до кінця курсу, добре? — спитала я в Марка. — Просто… ви стали мені друзями, і навіть якщо підтримка мені більше не потрібна, я б хотіла з вами бачитися. Ну і щоб зайвий раз переконатися.

Джейк ледь помітно всміхнувся.

— Може, сходимо на танці? — запропонувала Наташа.

— Можеш приходити скільки захочеш, — сказав Марк. — Наша група саме для цього й існує.

Мої друзі. Блазнювата компанія. Але ж усі друзі такі, правда?

Паста орек’єте al dente [51] Ступінь готовності макаронних виробів, коли вони ще не зовсім м’які. , кедрові горішки, базилік, домашні помідори, оливки, тунець та сир пармезан — я приготувала салат із пастою за рецептом, який Лілі продиктувала по телефону. Сам же рецепт вона взяла в бабусі.

— Хороша їжа для хворих, — прокричала Каміла десь іздалеку. — Легко перетравлюється, якщо людина довго лежить.

— Краще б ти просто щось купила в кафе з собою, — пробурмотіла Лілі. — Нещасний і так достатньо страждав. Хоча тобі він, здається, більше подобається, коли лежить, еге ж?

Увечері я йшла коридором лікарні, гордо несучи в руках контейнер із домашньою їжею. Приготувала я все напередодні ввечері і так цим пишалася, що навіть сподівалася, що мене хтось спинить і спитає, що в мене там таке. «Так, мій чоловік одужує після операції, і я щодня приношу йому їжу. Ну, просто всілякі смаколики, які б йому сподобалися. До речі, ось ці помідори я сама виростила».

Семові рани вже почали загоюватись, як і внутрішні ушкодження. Він почав намагатися вставати, бурчав через те, що застряг у лікарні, хвилювався про своїх курчат, хоча ми з Джейком та Донною склали розклад та вправно про них піклувалися.

Лікарі вважали, що Семові доведеться залишитись у лікарні на два чи три тижні, якщо він виконуватиме всі рекомендації. З огляду на серйозність поранень, йому взагалі пощастило. Я все частіше чула всі ці балачки на кшталт «іще сантиметр туди — і…» — доводилося щось наспівувати собі в голові, щоб не чути цього.

Я підійшла до його палати, обробила руки антибактеріальною піною та штовхнула двері стегном.

— Добрий вечір, — почулося від медсестри, — щось ви пізно сьогодні.

— Ходила на збори.

— Його мама щойно пішла. Приносила неймовірно смачний домашній стейк та пивний пиріг. Пахне на весь коридор — ми тут усі слину ковтаємо.

— О, ну це чудово. — Руки з контейнером опустилися.

— У нього чудовий апетит. Лікар зайде за півгодини.

Я хотіла вже заховати той контейнер у сумку, коли раптом подзвонив телефон. Я притисла його плечем та почала боротися з застібкою на сумці.

— Луїзо?

— Так, я слухаю.

— Це Леонард Гопнік.

Мені знадобилося секунди дві, щоб усвідомити, хто телефонує. Я хотіла щось сказати, та мені заціпило, і я почала роззиратися навколо, наче сподівалася його тут побачити.

— Містере Гопнік? — зрештою мовила я.

— Я отримав ваш е-мейл.

— Добре. — Я поставила контейнер на стілець.

— Цікавий лист. Зізнаюся, мене здивувало, що ви відмовилися від моєї пропозиції. І Натана також. Вам наче підходила ця робота.