Валерій і Наталя Лапікури - Наступна станція - смерть

- Товаришу генерал, вибачте, але ви краще мене знаєте: ота «Д-2Ц»…

- Що-що?

- «Дошка-дві цицьки» - так вона не тільки на Генеральну Прокуратуру попре, а й навіть на Генерального Секретаря… Організації Об’єднаних Націй, маю на увазі.

Генерал з бойової стойки перейшов у розслаблену і навіть посміхнувся:

- Товаришу полковник, заберіть цю жертву прокурорського свавілля до себе в кабінет і введіть у курс, що там у нас… гм… з дошками. Товариші офіцери, всі вільні!

Полкан не був би самим собою, якби не упередив розмову у своєму кабінеті до-о-овжелезною мхатівською паузою. Потім почав здалеку:

- Може ти чув, Сирота, що доки ти бігав по театрах у Москві помер один ну дуже серйозний прокурор, племінник якого наглядає за нашою Республіканською Прокуратурою.

- Це той, котрий нашу «плоскодонку» лапав?

- Той самий.

- Про те, що його дядько гигнувся… звиняйте, відійшов, я не чув. Але, присягаюсь, що не маю до цього сумного факту ніякого відношення.

- Я так і думав. Хоча були сумніви. А тобі відомо, що племінник з горя занепав здоров’ям?

- Буває, товаришу полковник, що небожі переживають більше, ніж рідні діти.

- Це точно. Наш небіж допи… допереживався до того, що його за станом здоров’я мусили перевести в районну прокуратуру десь у Костромській області.

- Прикро. Особливо його пасії.

- Звісно. Бо й пасію - того… поки що коротнули за штатом. Не повіриш - скирдує папірці в архівному управлінні. Але найгірше для неї ще попереду.

- Як, це ще не все?

- Ні, не все! З’ясувалося, що вона хімічила зі слідчими справами, робила собі хорошу статистику.

- Розкажіть, товаришу полковник, може й нам знадобиться?

- Цить, дотепнику! Вона брала собі тільки стовідсотково надійні справи, а решту або закривала начебто за відсутністю доказів, або перекваліфіковувала на легку статтю. А це вже кримінал. Уявляєш, як її в жіночій «зоні» зустрінуть?

- Мотузочка урвалася, Каштанка застрелилася.

- А тобі, Каштанко, наука: навіть якщо у тебе є дуже впливовий дядько, не дуже на нього покладайся. Родичі, знаєш, матерія не вічна. Тож вертайся у свою вбивчу бригаду і радій, що обійшлося.

Мені би порадіти чужому горю, та було ніколи. Злочинний елемент повернувся з південних берегів Чорного моря і, як водиться, розперезався. Ну і своїх справ накопичилось, доки з мене верблюда тригорбого робили. Не до свят було, не до свят. А якщо врахувати, що ті два вбивства так на нас і повисли, то ти мене зрозумієш. Нам про це високе начальство щомісяця нагадувало, шукайте, мовляв, шукайте, погано працюєте, товариші… А що його шукати? Сидить он той, хто це зробив, точніше - працює на будовах народного господарства, згідно з вироком нашого найгуманнішого в світі суду. На роботу ходить без конвою, ночує в гуртожитку, на вікнах замість ґрат - фіранки. Щоправда, за околицю не можна виходити без дозволу міліції. Але хіба звикати? Всі ми живемо у величезній «хімії» розміром в одну шосту глобуса.

Щодо «невловимих месників радянській торгівлі», то хлопці зі злодійського відділу скинули опис краденого в усі без винятку союзні республіки і навіть примудрилися до кінця року закрити справу за відсутністю реальних підозрюваних. Хоча, як по правді, то була у мене одна версія, котру я так і не став розкручувати.

Де найпростіше дістати будь-яку форму з відповідними погонами? Звісно, на кіностудії в костюмерному цеху. І не тільки дістати, а й підігнати по фігурі начебто для кіно проб у черговому шедеврі соцреалізму. А де, знову ж таки, найпростіше виготовити будь-яке посвідчення, котре зовні не відрізняється від справжнього? На тій же кіностудії. А якщо додати до цього, що деяким свідкам обличчя перевіряючи і електриків здалися знайомими, то вимальовується дуже чіткий слід. Все, що треба було зробити - взяти в акторському відділі студії Довженка фотографії служителів Мельпомени відповідної вікової категорії і продемонструвати свідкам та жертвам зухвалих крадіжок. А також з’ясувати, хто з колишніх ментів зараз крутиться у тих колах.

Але я цього не зробив. І навіть ніде про це не заїкався. Бо й сам десь у глибині душі вважав себе інтелігентною людиною.

Про колишнього стахановця з карабіном я, звичайно, цікавився, як йому там, на «хімії» живеться. Десь собі записав навіть відгук із зони: працює за фахом, норми перевиконує, користується авторитетом, правил не порушує. От тільки одна дивинка спостерігається - свою частину зароблених грошей сім’ї переводить - і крапка. Більше ніяких контактів. Дружина приїздила на побачення - навіть не вийшов. Листи від неї відсилає назад, нерозпечатані.