Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Чорний Ворон примовк, ніби щось згадуючи. А Христина в цей час подумала, що таким його до смерті пам’ятатиме: з гітарою в руках, з сигаретою в зубах, з блиском в очах, чарівним, задумленим і не усміхненим.

Втомилась? – запитав він, різко піднявши очі.

Вона кивнула.

Пізно вже – іди спати.

На добраніч, – сказала вона, перш ніж заховатись за дверима.

І тобі, – не розгубився він.

Він відкинувся на стільці, взяв гітару, але не грав. Просто гладив її по струнах.

Йому раптом захотілося подумати...

Через деякий час входить Емона. Чорний Ворон її не бачить. Вона обережно підходить, під ногами скрипить підлога – йому паралельно. Вона махає перед ним рукою – нічого не міняється. Та раптом починає говорити:

Емона дивилась на нього з нерозумінням.

Що?.. – ледве вимовила вона.

Зачувши чийсь голос, Чорний Ворон підняв голову – нарешті він її помітив. Розгубився, і, щоб замаскуватись, відразу зробив серйозний, дещо розлючений та незадоволений вигляд.

Де була так пізно? Раніше прийти не можна було? Бігом спати!

Ти мені не батько, щоб вказувати, що я повинна робити.

Твоє щастя.

І навіть не брат!

А ти впевнена? З ким спала твоя мати? В якому борделі працювала?

Тебе не стосується.

Її кулачки мимоволі скрутились.

Невже? Хочеш жити на вулиці?

Чи не занадто далеко він зайшов? Може слід пригальмувати? Ще ж не пізно. Вдих-видих, вдих-видих...

Іди, – притих він, схиляючи назад голову.

Вона збиралася пройти мовчки, не дивлячись в його сторону, але чомусь зупинилась посеред дороги.

Міг би й не копошитись.

Ти досі тут?

Грюкнули двері. „Бісовий юнацький максималізм!” – процідив крізь зуби.

Комарі – найнабридливіші створіння в світі. Комар живе і не підозрює, що живе. Комар летить, мов п’яний ходить по вулиці, але ніхто його, такого п’яного, не може зловити. Комар інстинктивно відчуває кров. Комар не розуміє, що він робить – він взагалі не вміє думати.

Сопляк ляснув рукою себе по лиці. Вдарив по носі. Ай... На пальцях залишились червона пляма. А ще чорна цятка у формі маленького створіння з ніжками та крильцями. Бісові комарі!.. Щоб ви всі повиздихали...

Він підводиться. Очі ще не звикли до світла, він майже нічого не бачить. Знаходить якість двері. За ними багато пляшок, посуди, кілька мішків та іншого непотребу – ні, йому не сюди. Йде далі. Натрапляє на ще одні. За ними холодно, світло ще дужче вдаряє в очі – ні, це зовсім не те. Пішов в інший бік – там ще одні, але туди він вже заходив. Та ось ті, за якими він не був. Туалет... Те, що треба. І чому він так далеко, коли так потрібен? Чому ця блискавка заїдає саме в цей момент? Та нічого. Головне – вчасно встигнути. Все інше його не стосується... Сопляк вмиває руки, дивиться на себе в дзеркало – на обличчі залишився кривавий слід. І придумав же хтось цих комарів...

Дверна ручка. А там – дуло рушниці. Палець на курок. Один рух – осічка. Хазяїн рушниці сплюнув, залаявся.

Сопляк, це ти? – сказав він після того. – Я ж міг би тебе застрелити, як вуличну дворнягу! Обізвався би хоч раз!

Він аж протверезів.

Вместо того, чтобы здесь покушаться на добропорядочных людей, лучше бы предложил похмелится, а то совсем одурел на старости лет.

Вони пройшли за шинквасу, де господар заховав зброю і налив чарку.

Це чортове місце вже давно пропахло лайном – що не день, то одні вбивства. Де тільки береться ця сволота?

И не говори!

Нікому не можна довіряти, навіть найближчому. Всюди смерть... Як ми живемо, скажи мені?

Как мухи: мелкие, незаметные, жрем всякую падаль, травим других и рады от этого!

Аж поки хтось не приб’є нас скрученою газетою... Хм, а ти часом говориш розумні речі.

Благодарю. Кстати, подай огурчик и налей еще одну.

За твій рахунок.

Тогда не надо.

Скуперда! Не можеш копійчину підкинути для старого хворого чоловіка!

Та подавись ты ими! – Сопляк кинув йому жменю монет.

Ось, це вже інша розмова, – загортає в долоню гроші, наливає другу чарку.

И почему мы стали такими жадными?

Час такий. Якщо в тебе є кілька грошенят – ти живеш, якщо багато – ти добре живеш, якщо таких чисел вже не знаєш – ти володар світу. І начхати хто ти чи що ти. Саме тому ми тут, топимо своє життя в горілці.

Да, только легче от этого не стало.