Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Продюсер солодко випустив кілечко диму зі своїх уст і почав говорити:

В зв’язку з виходом деяких кадрів з нашого колективу по непередбачуваним обставинам ми змушені шукати нових кадрів для подальшої співпраці на музичному ринку, де ми є одними з профілю... профілюяч... профілуюч...

Він ще не зовсім тверезий.

Окаянний зітхнув і мовив просто:

Нам потрібен гітарист.

Продюсер клацнув пальцями.

Ааа... Так би відразу і сказали – він розкрив руки і опустив їх.

Це згода? – перепитав асистент з дещо здивованим виглядом.

А чом би й ні?

Отак просто?

Я вже говорив: в мене розмови короткі.

,,А він мені вже починає подобатись, – подумав продюсер. – Наш типаж!”

Які ваші умови? – спитав Чорний Ворон.

Асистент переглянувся з продюсером.

Відіграти тур... – втрачав Окаянний свою сміливість в словах.

І все?

Поки-що так.

А скільки продовжується тур?

Небагато: тижні два-три. Так?

Так, – підтвердив асистент. – Плюс до цього час на репетиції, на вивчення програми...

Мені вистачить одного дня.

Один? – очі в асистента заокруглились і стали як п’ять копійок.

Можна, звісно, відвести два, якщо вас це менше лякатиме, але не має сенсу розтягувати, коли можна в правитись в короткий строк.

Продюсер поманив рукою свого асистента й той нагнув до нього вухо.

Якщо він такий самовпевнений, то дамо йому зіграти один-два концерти, а там, якщо він не виправдає наші надії, а я впевнений, що не виправдає, в нас буде час підшукати когось іншого, хто б нам ідеально підійшов.

Окаянний кивнув і звернувся до Чорного Ворона:

Є якійсь умови?

Так і дуже багато.

Хлопець сів у запропоноване раніше крісло, склав ноги на стіл й почав говорити, ніби розмірковував вголос:

Значить, записуйте: я гратиму на концертах і, якщо знадобиться, на репетиціях. В усіх інші справи мене не вв’язувати і взагалі не турбувати без нагальної потреби. Далі. Зі мною в тур поїдуть Христя й Максим (ви їх щойно бачили). Їхня присутність обов’язкова...

,,Два додаткові роти,” – підрахував собі продюсер і закусив нижню губу.

...По закінченню туру, я вимагатиму відвести нас в Бюріед. Під двір заїжджати необов’язково, але ввезти в місто ви зобов’язані...

,,Плюс до цього витрати на бензин – за сьогоднішніми цінами дорогувато виходить.”

...А ще окремий від усіх номер...

,,Тільки не люкс.”

...Можна не люкс...

,,Хух...”

...Але такий, щоб був охайний і взагалі аби приємно було там жити. І щоб там обов’язково стояла пляшка вина.

Якого? – попитав Окаянний.

З сортом ще не визначився, проте щоб точно було червоне... чи можна й біле... Ні, ні, це буде таки червоне... Десертне, солодке, червоне вино.

,,Бач як роззявив рота! Дивись, а то потім ще й відроблятимеш.”

Стоп, а гроші мені ж платитимуть?

Аякже.

Тоді можете вирахувати витрати на мене з моєї зарплатні. Я дозволяю.

,,Яка щедрість!” – оцінив продюсер, не ховаючи сарказму в своїх думках.

Щось іще? – трохи роздратовано запитав Окаянний.

Це все. Хоча... Ні, це таки все.

Продюсер затягнувся сигарою.

Репетиція коли?

Коли тобі буде зручно.

А якщо зараз?

Просто зараз?

Чорний Ворон кивнув. Він починає вести себе розкуто.

Можна через півгодини – я не ображусь.

Окаянний глянув на продюсера. Той також кивнув.

Мені потрібно переговорити з групою.

Асистент вийшов. Чорний Ворон залишився один на один з продюсером.

Довго граєш? – поцікавився раптом продюсер.

Довго.

,,А може ще й залишиться.”

А про гурт чув?

Чув. І знайомий з їхнім стилем.

Але ж новий матеріал завжди відрізняється від попереднього.

Навчи черепаху літати, все одно повзтиме по землі.

Що?

Нічого. Я мав на увазі, що це не смертельно. Основа залишається та сама.

Так, мабуть, ти правий.

,,Краще відступлю, а то з цими розмовами ще виставлю себе дурнем.” І він хотів подумати про щось приємне і вже почав малювати порнографічні картинки в своїй уяві, як увійшов Окаянний.

Вони не проти.

,,Непогано я виховав хлопця – метеор!”

До речі, – нагнувся над столом до продюсера Чорний Ворон перед тим, як підвестись, – дівчину вже трахаю я.

,,Як він дізнався, про що я перед цим думав?”

Хлопець встав і пішов за Окаянним.

Коли вони проходили хол, він зустрівся поглядом з Христиною, яка сиділа там разом з Максимом. Їх нікуди не пускали, але й нікуди не відпускали, немов вони причетні до якогось злочину. Вона чекала на нього, щоб він прийшов і просто сказав, що їй нема про що переживати. Просто сказав... Тільки-но вона його побачила, відразу підхопилась і вже готова йти... ні, бігти до нього, проте помітивши, як Окаянний на неї покосився, завмерла на місці. Чорний Ворон, проходячи мимо неї, підморгнув їй, а потім не втримався і посміхнувся – це означало, що все гаразд. Він пройшов, але обернувся і, йдучи спиною вперед, ворухнув губами: ,,Поясню пізніше.” Христина кивнула.