Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Чорний Ворон перевернувся на спину

А як іще по-твоєму я маю на тебе дивитись?

Він не зводив з неї очей. І знову вони здавались їй кошачими, але тепер в них можна було побачити життя. Нарешті вони ожили. Вона згадала, як колись він говорив їй, що хоче померти. Цікаво, що зараз він на це думає?

Подушечками пальців вона торкалася до шкіри на його лиці: проводила по чолі, вздовж брів, через скроні спускалась до підборіддя, часом зачіпала шию, а коли наближалася до уст, він намагався вхопити ними хоча б одного її пальчика. Опершись на одну руку, Чорний Ворон дотягнувся до неї і ловив губами вже не її руки, а її губи, солодкі дівочі губи, з яких він пив нектар і п’янів лише від них.

Мені не вистачає тебе на сцені.

Але ж я поруч, зовсім близько.

Це так мало...

І знову м’якість на вустах.

Дай мені щось своє, щоб я міг завжди з собою це носити, щоб я пам’ятав, через що живу.

І що це буде?

Ну, не знаю... Хоча б пасмо твого волосся: мені завжди подобалось твоє волосся.

А якщо замість волосся буде щось інше?

Хм... Наприклад?

Зі своєї кишеньки вона дістала чорну пов’язку, ту саму пов’язку, якою він перев’язував їй руку і яка потім зупиняла його кров.

Він легко всміхнувся.

Зберегла...

Я пов’яжу її тобі на руку.

Переріж її навпіл.

Вона знайшла ножиці...

Твоя й моя кров... – приговорювала вона, зав’язавши вузол на його правій руці.

...стали одним цілим... – він взяв її ліву.

...допоки ми живі.

,,Єх, яким я став сентиментальним!..”

Вони лежали тихо, ніби не хотіли, аби їх знайшли. Вона – на лівому боці; він ткнувся носом в її волосся, повільно вдихаючи крізь нього повітря – вона відчувала це своєю спиною. Його рука на її животі. Ранок холодний, але їм тепло... І так не хочеться вставати.

Скільки там? – спитав Чорний Ворон.

Христина глянула одним оком на годинник.

Пів на дев’яту. Пора вставати.

Знаю.

Та ніхто не ворухнувся.

Нікуди я не піду...

На коридорі чулось пожвавлення.

І чорт з ними! Хай самі розбираються, без мене. Я лише заміна – не член групи.

Не поспішай робити висновки. Все можливо.

Не кажи так.

Це правда. Можеш заперечувати, та все ж так воно і є – ти чудово граєш, ти знахідка для кожного гурту.

Лесть?

Називай як хочеш.

А ти дійсно так вважаєш?

Можна подумати, раніше тобі цього ніхто не говорив.

Говорили. Мені більше подобається чути це від тебе.

Скажи ще, що тобі в мені подобається все.

Все.

У вікно світило сонце. Його обриси перенеслись на підлогу – начебто верх помінявся з низом.

Швидше б це закінчилось, аби я зміг взяти тебе і відвезти далеко-далеко, подалі звідси: від шуму й галасу, від зайвих очей, які дивляться на тебе, від насиченого графіку й незрозумілих умов – там я...

Рука опустилась трішки вниз.

...робив би усе, про що зараз думаю.

Не інтригуй.

А знаєш, про що я думаю?

Здогадуюсь.

Він ближче, рука нижче.

Ну і?

Ти серйозно?

Мовчання у відповідь.

Вона обертається до нього, а він тримає на устах посмішку, ледве стримуючи себе. В якусь мить здається й заходиться реготом – так, йому це здавалося смішним. Потім починає її лоскотати, щоб вона сміялася разом з ним.

Стук у двері.

Тс-с...

Ще стукіт, от тільки вже голосніше – вони накрились простирадлом з головою.

Виходь, Чорний Вороне! – суворо наказував голос. – Там вже зібралась повна зала журналістів з преси й телебачення, і, якщо ти зараз не вийдеш, буде скандал. Зайвий скандал нам не потрібен, тому вилізай з ліжка і марш на конференцію!

Німа тиша.

Ну, попадешся ти мені...

Стихаючи зацокотіли черевики.

А він цілував ту, яка була прихована від цього світу і яка належала тільки йому.

Може, все-таки сходиш?

Та пішли вони...

Він затискав її в своїх обіймах так, що вона ледве набирала ковток повітря.

...Знову стук по дверям.

Чорт... Що вам всім від мене потрібно?

Ти знаєш, – іронічно мовив голос за дверима.

Знаєш-знаєш... – перекривив він, встаючи з ліжка.

Поки він одягався, вона дивилася на його силует на фоні вікна, що світився денним світлом і в дечому нагадував ікону – цілуй і поклоняйся. Вона дивилася на його скуйовджене волосся, яке він марно намагався розчесати руками, і на прижмурені очі, коли він глянув у вікно, а потім відвернувся від нього. Вона помітила, що коли він нагнувся за сорочкою, то на його спині чітко викреслювався хребет, а випрямившись, він здавався їй настільки худим, що його аж стало шкода.