Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Та-ак, на чому ми зупинились? – прозвучав знайомий голос інтерна над головою.

Здається, на печінці.

Ні, це ми продовжимо потім. Давай краще перейдемо до нирок.

О-о-о-о-о ні-і-і-і-і-і-і-і!!!!!!!!!!!

Вони повернулись... Але тепер він живо відчуває їхні рухи... ніби це відбувається насправді. РЯТУЙТЕ-Е-Е!!! Рятуйте хто-небудь! Я помираю...

Очуняв від того, що хтось дав йому ляпас. Сильний такий, міцний ляпас. Від такого не можливо не отямитись. Піднявши повіки, Чорний Ворон не зміг відразу розгледіти хто над ним стоїть. Довелось протерти очі, щоб побачити того. Його привів до тями Окаянний.

Все нормально? – запитав він.

Так, – відповів Чорний Ворон.

Точно?

Не переживай, точно.

Окаянний подав йому руку, щоб підвестися.

Мені не потрібні неприємності з музикантами.

То ти хвилюєшся через гроші? – говорив Чорний Ворон, розгрібаючи ,,кубло” у себе на голові.

Не тільки.

Залишився один концерт – я його відіграю, не сумнівайся.

Хотів було закурити, проте згадав, що послав Максима за сигаретами.

Є що покурити?

Окаянний простягнув йому пачку сигарет. Витягаючи одну, Чорний Ворон вдячно кивнув.

Думаєш, зараз варто курити?

Не тобі хвилюватися за моє здоров’я.

Окаянний образився.

Як знаєш...

Чорний Ворон трішки присоромився.

Якщо хочеш, можеш покурити зі мною.

Хай іншим разом.

Проте він все ж не йшов.

Що? – спитав Чорний Ворон, коли той почав на нього витріщатися.

Ти поводишся так, наче нічого не сталося.

А хіба щось сталося?

Ти лежав без свідомості!

А... Подумаєш.

Це що, було не вперше?

Вперше. Просто це не серйозно.

А що по-твоєму тоді серйозно?

Зупинка серця.

Ще цього мені не хватало...

Окаянний схилився на підвіконня. Чорний Ворон став поруч з ним. Здається, він починає розуміти в чому річ.

Боїшся, що тебе звільнять?

Своїм зітханням Окаянний послабив нерви.

Я не тримаюсь за цю роботу... от тільки втративши її, мені не буде як жити. Що ж я робитиму тоді?

Байдикувати.

Байдикувати?

Угу.

А гроші?

Чорний Ворон знизав плечима.

Якось воно там буде...

Отож. А мені потрібна стабільність.

Інша справа... Продовжуй.

Не хочу.

Та ладно. Кажи коротко.

Я НЕНАВИДЖУ СВОЮ РОБОТУ!

(ці слова щось нагадали Чорному Ворону – до болі знайоме відчуття)

Візьми відпустку.

Начальник не дозволяє. Каже, забагато роботи,,. Щоб кидати її на півдорозі.

Нарешті Окаянний дістав сигарету й швидко викурив її, в той час як Чорний Ворон насолоджувався кожною затяжкою. Ці кілька хвилин вони мовчали.

А взагалі я музикант. Гітарист. Такий самий як і ти. Просто мені не вистачило уміння, щоб справити на продюсера враження. Він взяв мене на цю посаду тільки тому, що я добряче наскучив йому своїм бриньканням... Зараз в мене немає часу займатися гітарою і я втратив навики.

(ну точно нагадує Чорному Воронові самого себе, лише обставини трішки відрізняються)

Окаянний дістав губну гармошку.

Часом це втішає.

І не зволікаючи заграв.

,,Не погано грає. Видно, що слух є і ритм держить. Йому б ще трішки позайматись – буде толк.”

Чорний Ворон згадав, що вдома на нього чекає та сама нудна й ненависна робота, що він ненавидить її ще більше ніж до того. Тепер він не хоче повертатись, не хоче почуватися так, як і Окаянний! І взагалі, чому це він поділився з ним своєю проблемою? Навіщо було його просити? Він говорив як... як друг. Так, Чорний Ворон сумує за дружбою, за дружбою з Сопляком. Ніяк не звикне, що його немає... Де ти? Ау-у!..

Ось чому він розговорив Окаянного. Йому цікаво? Ні. Просто хочеться з кимось поговорити... з кимось чоловічої статі... По душам. Як з Сопляком... А той навіяв тугу. Ну от...

А ще йому запекло в животі. Неначе сік прорвав стінки підшлункової. Знову нудить, але блювати не хочеться. І ще одне: він перестає чути гармоніку. Звук приглушується, ніби навколо нього зростається вакуум. Хлопець намагається мізинцем прочистити вушний прохід, постукує біля скроні, проте жодного результату. Очі починають сльозитися, ніби він вперше затягнувся. Сильно й невміло, що дим різко вийшов через ніс і з нього тут же потекла кров. А де цигарка? Впала на підлогу чи досі між його пальцями? Він не відчуває її – значить, впала... Але чому тоді в роті ковзає присмак смоли? І мозок п’янить... Крутиться голова, а він не падає. Шатається – не падає. Нарешті прорізається слух, але він чує не те, що треба: потрібна стабільність… не вистачило уміння… ти казав, що купиш вина… могла б і поспати… ви хотіли вбити… мені було боляче… є ліфчик… поку-са-ют кло-пы-ы-ы… подумала б, що ви тут… ми не настільки близькі… Христова кров…іди геть… я хотел как лучше… в Бога… і ти справжній…навіть не Штірліц… втратив здоровий глузд… змушені шукати нових кадрів… в номері під матрацом… кіт…