Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Випили по одній, по другій.

Сумно якось, – задумливо мовив басист. – Може для різноманітності заспіваємо щось?

Ти за тур не наспівався? – якось наче обурливо сказала вокаліста.

Особисто я тільки грав.

Не всі тут такі, як ти.

Значить ти будеш мовчати. Ми й без тебе прекрасно впораємося. Чи не так, мужики? Дайте мені хтось акустику.

Йому передали гітару. Він перевірив, чи настроєна вона, потім рвучко щось зімпровізував, а потім спитав:

Так що співати будем?

А в кого тут гітара? Давай-давай, раз взяв в руки...

Тоді давайте „Завтра не почнеться ніколи”. Я почну.

Невеликий програш і він почав співати:

Стоп, стоп! – закричала вокаліста. – Ти себе хоч чуєш? Слух, може, в тебе є, але голос... Давай краще я почну, а хто хоче підхопить.

Знову невеликий програш.

Дай сюди! Тобі в руках тільки бас і тримати.

О, давай, Чорний Вороне, ми з тобою дуетом. На раз-два.

Чорний Ворон дограв цю пісню, а потім віддав гітару назад басисту в руки. Той, підхопивши загальний настрій, продовжував дивувати всіх невідомими акордними послідовностями. Зрештою, всім раптом стало байдуже правильно він грає чи ні – легкий заспокійливий хміль не змушував звертати уваги на такі дрібниці. Він оглядає кожного: Максим щось відверто розповідає клавішнику, який в цей час думає про розташування нот на чорних і білиш клавішах; Окаянний забився в найдальший куток, про щось постійно говорив з телефоном, ображаючись, що він постійно дзвонить; Христина дивилась у вікно, немов намагалась приховати свій тривожний погляд; решта допомагала згадувати басисту, як грати на шестиструнній гітарі. Він пробує розслабитись.

Нудить-не-рве, нудить-не-рве...

Цю вулицю він впізнав відразу. Тут він найчастіше буває, тут його всі знають і тут знаходиться його дім. Ріднішого місця не знайдеш. Йому настільки радісно сюди повертатись, що аж підхопив Христину і вніс її в будинок на руках... прямісінько в спальню.

Нарешті йому вдалося поспати по-людському. Лиш цього разу він прокинувся раніше, ніж завжди, а точніше о п’ятій годині ранку. Щоб не будити Христину, він лежав тихо. Згадав про групу і про те, як вони його проводжали.

Може, все-таки залишишся? – благав його басист. – Обіцяємо забезпечувати житлом і видавати щоденний пайок.

Знаєш, нас і тут непогано кормлять, – відповідав Чорний Ворон.

А може передумаєш?

Всяке буває.

Надія завжди є! – втрутився Максим.

Чекай-чекай, – сказав басист. – Замість язика чесати, ліпше знайди мені листок і ручку.

Максим вирвав листок з блокнота Окаянного, взяв його ручку і подав все це басисту. Той, знайшовши опору у вигляді широкої спини ударника, нашкрябав щось своїм курячим почерком і простягнув Чорному Ворону.

Що це?

Мій номер телефону. Персональний. Щоб коли ти передумаєш, обійтися без посередників.

Надоум Коліщатович? – перепитав Максим, який вже встиг зиркнути краєм ока на папірець.

Ну-у... – засоромився басист. – Так, це моє ім’я... А що?

Нічого.

Максим відступив і якось підозріло засвистів. Звісно, адже в нього тепер є важелі тиску на басиста – це йому знадобиться в подальшій співпраці з групою, бо ж Окаянний погодився взяти його на роботу. Виявилось, що Максим непогано веде переговори, точніше, може ,,зламати” кого завгодно – корисна якість для організації концертів.

Що ж, – мовив на останок клавішник, – раз так, то нехай щастить!

І всі по черзі обняли Чорного Ворона з Христиною. Басист навіть обійняв їх двічі й обох відразу. Бідолашний, так рознервувався, що мало не розплакався. І Окаянний не залишився стояти осторонь: також обнявся, наче з рідними.

Дякую, допомогло, – впівголоса подякував він Чорному Ворону.

Я ж тобі казав...

Відходячи від того місця, де ще хвилину тому стояв автобус, хлопець думав, що які ж вони все такі діти... ці музиканти. Такі не хворіють зірковою хворобою.

В цей самий день він вирішив сходити на роботу, хоча б для того, аби перевірити, чи він все ще там працює. А може ніхто й не помітив, що його там вже більше місяця не було? Цікаво, куди в такому разі дівалась його зарплатня?

Ні тобі ,,здрастьє”, ні ,.до побачення”...

Чорний Ворон обертається і бачить старого знайомого – Ловкача.

Якби ти менше шифрувався... – відказує Чорний Ворон і подає йому руку.