Настя Абламська: По струні. vol.1 Початок піднесення

З дверної щілини він дістав ключ, вставив в замок, рвучко повернув, що аж самому стало страшно. Двері відкрились навстіж.

Кімната виглядала просторою, проте надто голою. Широка шафа на всю стіну пустувала полицями та вішалками без одягу; журнальний столик з чашкою, пилу в якій зібралось так багато, що нагадував заварку до чаю; широке ліжко ідеально заправлене без жодної зайвої зморщечки на покривалі, тумбочка з настільною лампою, в якій перегоріла лампочка, ну і... все. Хіба-що ще забите дошками вікно, від чого тут цілодобова темрява, тому довелося клацнути вимикачем. Це все, що там було.

Він пройшов далі і сів на край ліжка.

Ось тут він раніше жив. Не дивись на те, що тут так мало речей – це я повикидав їх того ж дня, аби зайвий раз не згадувати про нього... Але я думав про це ввесь час.

Чорний Ворон дістав запальничку, щоб запалити сигарету, яку тримав в руці, проте пальці ніяк не могли видобути з неї вогонь. Він жбурнув її на підлогу. А Христина підібрала, сіла поруч, по праву руку від нього, і дала йому прикурити. Він вдячно кивнув.

Я навіть не знаю, де він лежить. Поховання я довірив гробнику: не хотів бачити його в могилі. За ці сім років я ні разу не сходив на кладовище, не шукав плити з його ім’ям... Боявся зайвий раз глянути в бік святої землі. Тому час від часу я заходив сюди і днями просиджував тут. Інколи я лежав на його ліжку в позі ембріона і вдихав запах простирадла – знаєш, воно пахне старовиною, старечим духом його тіла. Мене завжди нудило від цього, але я не міг припинити дихати цим. Раніше поруч... хоч, мабуть, і зараз, – він заглянув під ліжко, – так, дійсно, стоїть... тазик з водою, у який раз в годину блював. Я схуд, в голові поморочилось, в руках зовсім не було сили – я швидко чахнув. Одного разу сюди зайшов Сопляк, підняв мене й перекинув через плече та відніс до моєї кімнати. Потім забив вікна – у мене досі дзвенить у вухах від удару молотка – запер двері на замок, а ключ спустив в унітаз. Лише згодом я знайшов дублікат (Титан завжди тримав у домі двоє однакових ключів на той випадок, коли один із них загубиться) і це перший раз, коли я його використав. За тим Сопляк почав повертати мені відчуття реальності: виводив на задній двір, щоб я міг дихати свіжим повітрям, ставив мою улюблену музику, проте, коли мені остогидло все зв’язане з нею, перестав, приносив мені їжу, декілька разів годував з ложки. Я помалу очунював. Він зробив ремонт в робочому кабінеті, найняв нового секретаря, щоб я міг там працювати, аби відволіктися від усього цього. Пропонував продати будинок і переїхати в інше місто, але я твердо сказав, що ніде більше не житиму, крім як тут, тому він більше не підіймав це питання... Боже мій, як багато він для мене зробив! Чому я не помітив цього? Ще й дорікав йому, що він приділяє мені мало уваги... А він виявився таким другом, такою людиною!.. Який же я егоїст...

Хлопець сидів тихо, дихав сигаретним димом. Самому Богу відомо, що він в цей час думав.

Все, я не хочу більше про це говорити.

Христина тримала його за руку, водила пальцем по шкірі, мовчки споглядала за його рухами, коли він підносив сигарету до рота.

,,Де ж ти зараз? – подумки питала вона в нього. – Не ходи туди: тобі там боляче. Так, я відчуваю твій біль, я хочу плакати, хочу битися в істериці так само, як і ти. Я знаю, що ти про це думаєш. Я тут, я з тобою, поглянь, я дійсно тут! Тобі стане легше, набагато легше – обіцяю. Я буду з тобою і ти вже ніколи не згадаєш про той день. Де зараз ти?”

Він раптом підводиться, бере з шухляди чорний маркер, підходить до дверей й починає писати:

Дівчина підходить до нього, кладе руку на плече, схиляє на нього голову – читає.

Це відбувається віднедавна, – пояснив він. – Так, як і музика, в моїй голові спливають слова, самі пособі вони складаються в риму і я вже нікуди не можу дітися від них. Поки не запишу, вони давитимуть на мене, не даючи дихати.

Вона відбирає в нього маркер, підписує знизу: ,,Чорний Ворон – поет, композитор, музикант і особистість.” Він з іронією всміхається на це. Вона тричі підкреслює слово ,,особистість”.