Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Ти дійсно так вважаєш, навіть після того, як я розповів тобі найкривавішу сторінку мого життя?

Вона відклала маркер.

Просто я знаю, який ти насправді.

,,Як добре, що ти у мене є...”

Він думав, що приїхавши додому це скінчиться, що розповівши їй усе щось перестане жерти його зсередини. Тиждень він проходив щасливим і майже забув про свої кошмари. До того ж з попереднього місця роботи йому виплатили компенсацію за те, що не повідомили його про продаж фірми, тому грошах вони деякий час не потребувались. Чорний Ворон почав подумувати над тим, що того дня, коли їм не буде на що жити, він буде змушений повернутися в ,,Джерсі”. Але то хай колись. Живуть же вони зараз якось, а там якось воно буде.

Та одного дня все повернулось. Він знову відчував, як шматуються внутрішні органи, як рве тонкий шар епітелію та сполучної тканини, судини тріскаються у нього під шкірою. І знову чує голоси хірургів-неуків:

Ну що, вколемо йому 40 кубиків нітрогліцерину?

Ти що? Він, звісно, помирає, але не настільки, щоб переводити на нього медикаменти. Хай потерпить: нічого з ним не станеться.

І знову це хіхікання.

Щодня Чорний Ворон ходив пустими вулицями, дальніми закутками... щоб покричати. Приходив додому, неначе нічого й не було, навіть старався час від часу всміхатись. Христина нічого не знала про його болі: він вирішив не казати їй, щоб блиск в її очах не перетворився в побляклий смуток.

Якось вона мало не здогадалась. Вранці ніяк не могла до його добудитись. Він спав нормально, як завжди. Нічого не снилося. Чув тільки голоси інтернів та різке пищання котрогось з приладів підтримки життя. І ніяк не міг прокинутись. Тоді він мало не помер... на хірургічному столі. Благо, вона якось достукалась до нього.

З тобою все гаразд? Щось трапилось? – питала вона, намагаючись триматися спокійно, а в голосі її чувся тремтячий страх. – Ти такий блідий...

Нічого-нічого, не хвилюйся, – відмахувався він. – Просто не висипався останнім часом, от і... та й втомився я.

Не можна так, – вона погладила його по голові. – Я ж переживаю.

Я більше не буду.

,,Брешеш.”

Потім вона якось і забула про цей випадок.

Вийшовши на кухню, він став біля вікна й закурив. По склу бігали краплі – йшов дощ. Вийдеш на вулицю, покричиш, намокнеш, простудишся, якщо пощастить, помреш. Можливо, так буде краще... Припиняться нарешті його муки – він стане вільним. Залишилось лише придумати, як приховати від Христини власну смерть.

Вона зараз тут, у сусідній кімнаті. Може зайти у будь-яку хвилину. Якщо діяти, то дуже швидко. Цікаво, чи раптом не завалялись у нього десь наркотики? Хоча б пробний зразок. Це просто, коли не слідувати інструкції. Він нишпорить по всіх полицях і тумбочках, заглядає за холодильник, під холодильник, риється у порожніх пачках з-під сигарет у купі, де мав би бути смітник, перевіряє віконні шибки, за плінтусами, у задній ніжці кожного стільця, у баночці для цукру, під підстилками порваних сторічних кедів... Він же пам’ятає, як п’ятнадцятирічним крав дози й ховав їх по усіх місцях – так, на крайній випадок. Потім, звісно, йому довелось їх викинути, щоб не було спокуси, але ж про одну він міг би й забути. Але нічого.

Він у відчаї.

Глянув на годинник – пів на п’яту. Востаннє затягується цигаркою. Дим попав не туди і він починає кашляти. Ніяк не може викашлятися. Ліва нога м’якшає, становиться ватяною. Раптом різкий біль у суглобі, що блискавкою пройшов вздовж гомілки – відчуття такі, ніби там тріснула кістка. Падає на кахель, при цьому продовжуючи кашляти. Починає нудити. Скорчившись на підлозі, він відхаркується кров’ю.

Піднімає очі – а у дверях стоїть вона. Руки її схрещені на грудях. Сама вона дивиться на нього таким поглядом, ніби він чимось завинив перед нею.

Що з тобою? – тихо спитала вона.

,,Я не знаю, ” – хотів сказати Чорний Ворон, та голос кудись пропав. Він зміг лише ворухнути губами.

Щось відбувається і я хочу про це знати. Будь ласка, скажи мені.

,,Не хоче говорити беззвучно, значить справи мої надто погані.”

Я серйозно.

Він намагається підвестися, та нічого не виходить. Христина допомагає йому хоча б сісти, обпершись спиною об холодильник. Він розтирає ногу. Вона дивиться на нього з довірою та співчутливістю – йому аж соромно.

Ти сильно занедужав? – її рука торкається його чола.

Хлопець кивнув.

Болить нога?

Не тільки.

А що ще? – вона знімає руку з чола й кладе її на ногу – здається, вона вже не ватяна і він може ходити.