Сергей Мирный - Чорнобильська комедія

Усередині — напівморок, світло ледь просочується крізь запилені вікна. Підлога — земляна, бугрувата, місцями вкрита шаром порепаного асфальту. Стіни побілені вапном, на одній — чорна класна дошка і кілька газових ріжків для освітлення. Ветхі кухонні столи, на них скляна апаратура різноманітних форм і видів, маленькі гострі вогники газових горілок. З крану падають краплі води. В кутку — стара залізна пічка з іржавою трубою. Холодно. Без примусу тут не став би працювати навіть звичайний робітник.

Але зате у цього сараю є колосальна перевага: на нього ніхто не зазіхає. І тому його віддали подружжю Кюрі — П'єру та Марії. І вони, натхненні своєю любов'ю до науки та своїм коханням, працюють тут щасливо з радіоактивними речовинами.

У цьому приміщенні Марія Кюрі-Склодовська шляхом хімічних операцій — надзвичайно довготривалих та трудомістких — видобула з іоахімовського концентрату дещо. Сталося

ВІДКРИТТЯ

НОВОГО І ДУЖЕ РАДІОАКТИВНОГО

ПРИРОДНОГО ХІМІЧНОГО ЕЛЕМЕНТУ — РАДІЮ.

1900 рік. Уражена шкіра. Це — перший у світі променевий опік.

Він невеликий, знаходиться на правому боці оголеного живота Анрі Бекереля. Здивований наслідками огляду, Бекерель опускає сорочку і жилет, мацає праву жилетну кишеньку — і дістає з неї малесеньку закорковану пробірку з порошком всередині. Етикетка вказує, що це — сполука радію. Бекерель вражено втупився у цей звичайнісінький на вигляд порошок… Ніби вперше його бачить…

Подумавши, бере свинцеву трубку зі стінками товщиною міліметрів п'ять, засовує пробірку в трубку і затискає свинцеві торці плоскогубцями. Цю капсулу він кладе в іншу — ліву — кишеню свого жилету. Дивиться на годинник. Робить запис у лабораторному журналі.

Пройшло 40 годин — виймає свинцеву трубку з радієм з жилетної кишені, піднімає жилет, сорочку, оголює живіт…

Справа — старий опік, він дуже повільно гоїться. А зліва на животі, де поряд була та сама пробірка з радієм — але обгорнена свинцем! — аніякісіньких наслідків цього небезпечного сусідства. Нормальна здорова шкіра.

Бекерель задоволено посміхається, занотовує наслідки огляду в лабораторний журнал, потирає руки — і сідає писати статтю про це важливе відкриття у «Доповіді Академії наук».

1903 рік. Біля найточніших ваг і калориметра (приладу, що вимірює кількість виділеної енергії) — П'єр Кюрі, високий худий чолов'яга в маленькому потріпаному береті, з сивиною в бороді, та його молодий співробітник Альбер Лаборд, що закінчує обрахунки в лабораторному журналі… Лаборд підіймає голову — його подиву нема меж!

ЛАБОРД: Виділяється шалена кількість тепла! Теплом зі зразка радію за одну годину — можна розтопити шматок льоду, рівний йому за вагою! І вага зразка радію не змінюється! Радій при цьому зовсім не витрачається!!! (розгублено) Це ж… Це ж що, радій — вічний двигун?! З радію — можна брати енергію вічно?! (трясе головою) Не може бути! Це суперечить усім законам природи!

П'ЄР КЮРІ (посміхається): Я б сказав обережніше: це суперечить усім відомим нам законам природи! Очевидно, тут діють інші закони природи, яких ми поки ще не знаємо. Найімовірніше, у цьому досліді ми навіть дуже точними вагами не можемо визначити зменшення маси — настільки воно незначне…

ЛАБОРД: Але ж стільки енергії виділилось! Значить… Значить, тоді радіоактивний розпад — це джерело колосальної — НЕБАЧЕНОЇ! — енергії!

П'ЄР КЮРІ (задумливо тре носа): Та схоже… Навчитися б її ще добувати… І використовувати — з розумом, я маю на увазі…

ЛАБОРД (не чує): Ех! І ми навіть не можемо вирахувати, скільки саме енергії криється в радіоактивному розпаді! Точності не вистачає!

Він мало не плаче з розпачу.

Круглі темні кульки різних розмірів — висять в одній площині у прозорому середовищі.

Воно починає обертатись — і кульки разом з ним, за круговими орбітами. Як Сонячна система…

— Дивись, дивись!

— Ух ти!..

«Планети» обертаються все швидше…

— О! Так добре! Залиш!

«Планети» рухаються своїми орбітами з постійною швидкістю…

— О, зараз — ще одна річ!

Збоку спалахує світло — і в променях «світила» одна сторона кульок починає блищати — там «день», — а інша матово-чорна — «ніч»…

— Ану, давай їм ще одне світило зробимо…

— Давай!

З протилежного боку теж з’являється ще світло.

— І іншого кольору!

…Світило-2 стає червоним — кульки-планети тепер обертаються, освітлювані з боків променями двох різних барв…