Сергей Мирный: Чорнобильська комедія

— Ну, і для повної гармонії…

Клац! — Звучить музика…

Міняються кольори світил…

«Планети» обертаються — то швидше, то повільніше…

За межами «всесвіту» — два величезні образи, схожі на спотворено-розпухлі людські обличчя.

Задоволений голос:

— Кайф!

Інший — іронічний:

— ТВОР-ЦІ!..

…Невелика хімічна лабораторія з широким світлим вікном у торці. Над круглою колбою низько схилились два чоловіки.

Один — його голос дзвінкіший, запальніший — русявий, атлетичної статури Сергій років двадцяти п’яти, у темно-синьому спецодязі-халаті, що бував у бувальцях, з «космосом» дрібних дірочок, проїдених у його тканині хімікаліями. Другий — старший, із залисинами, Сашко — головатий міцно збитий коротун, у білому, несвіжому халаті, теж з «галактикою» дірочок.

На столі — ряд колб, на їхньому склі сині рукописні номери «1», «2», «3»… — і під стіною великий металевий прилад-шафка: циферблати, перемикачі, клеми, різнокольорові дроти…

На магнітній мішалці, зовні схожій на звичайну електроплитку, стоїть ще одна колба, від якої не відривають погляду Сергій і Сашко.

Круглі темні кульки різних розмірів, від кількох сантиметрів до ледь помітних шротинок, злагоджено рухаються в ній за круговими орбітами.

Сергій милується цим штучним «всесвітом», — і поворотом чорного круглячка-регулювальника на магнітній мішалці міняє швидкість обертання його «планет».

По обидва боки від колби — настільні лампи. Сашко в такт мелодії змінює кольорові квадрати скла між ними та колбою, і краплі-планети, обертаючись, міняться різними барвами.

Сергій злегка погойдує колбу рукою: площина «всесвіту» «дихає», хитається вліво-вправо: «всесвіт», забарвлюючись у різні кольори, підвладний рухам руки людини… Кульки-планети загадково мерехтять, мандруючи своїми орбітами…

САШКО: Знайшли собі цяцьку… А дорослі ж дядьки! (зацікавлено) А як це в тебе вийшло?

СЕРГІЙ (не відриває погляду від колби): Розчин для експерименту готував… Налив спочатку розведену сірчану кислоту… Потім — органічну рідину, вона розтеклась зверху краплями… А потім дистильовану воду долив, до потрібного об’єму доводив…

САШКО (підхоплює): І краплі органіки плавають на нижньому важкому розчині, бо легші за нього, — і тонуть у чистій воді, бо важчі за неї! І висять у рідині між цими двома шарами!

СЕРГІЙ: Ага! Співпаде ж так — за густиною рідин… І ось зависли… Поки не перемішається…

«Всесвіт» обертається далі…

САШКО: «Природа ощадлива на причини — і щедра на наслідки».

СЕРГІЙ (зацікавлено): А хто це сказав?

САШКО: Ясна річ, я.

СЕРГІЙ: Зрозуміло… А до тебе?

САШКО: Монтень, «Досліди»… А тобі багато ще оцих дослідів?

СЕРГІЙ (без особливого ентузіазму): Та «почати й скінчити». Одних пробних серій ще хтозна-скільки — щоб у них перспективний напрямок визначити. Якщо повезе. А потім — іще основні експерименти…

І він повертається до колб — готувати розчини далі…

… коли заходить гарненька начальниця інститутської канцелярії Люба.

ЛЮБА (від дверей): Сергій, тебе до телефону…

СЕРГІЙ: Зараз… От так — тільки розпочнеш…

САШКО (цитує з почуттям): «Все моє життя — це розповідь про те, як я хотів працювати і як мені це не вдавалось».

СЕРГІЙ: А це хто?

САШКО (з сумом): Та це вже тільки моє…

ЛЮБА: Я у вас колбу свою помию з-під заварки, добре? Чим? Скажіть, хіміки? (піднімає колбу: на її склі товстий шар коричневого чайного нальоту) Кажуть, це для кольору обличчя шкідливо…

СЕРГІЙ (йде повз мийку до дверей): Щоб швидко — хромовою сумішшю, (дістає з саморобної етажерки біля умивальника широку темну літрову пляшку, на якій напис «H 2SO 4конц + Cr 2(SО 4) 3насич») На. Тільки обережно, щоб бризки одяг не пропалили.

Люба наливає в свою колбу темний важкий розчин. Збовтує його кілька разів, обережно зливає назад… Стінки її колби очистились! — повільно стікає з них коричнева в’язка рідина…

СЕРГІЙ (голос з коридору): Алло… Так точно, Швайко… Сергій Володимирович… Так точно, лейтенант запасу. А навіщо?.. А ви по телефону сказати не мо… Та в мене часу саме зараз немає… Ну може хоч завтра? — я вже дослід почав… Ну добре… Ну хоч до двох… Та я просто не встигну раніше!.. Дякую. 14.00. Так точно. Є-есть. (кладе трубку) Чорти б вас всіх забрали…

Люба, зацікавлено роззираючись по лабораторії, кладе пробку зверху на горло коричневої пляшки — і лише злегка загвинчує її. Під краном прополіскує свою колбу, що тепер виглядає як новісінька.