Сергей Мирный: Чорнобильська комедія

ЛЮБА: Ну, чистота! (зіштовхується в дверях з Сергієм; перебільшено-співчутливо) У Чорнобиль?

СЕРГІЙ: На Гавайї! З такою спеціальністю… Та ще й як вчасно!

ЛЮБА: Ну нічо, ти ж у нас перспективний… (оцінююче оглядає Сергія і виходить у двері з сяюче-прозорою колбою в руках)

Сергій, заглиблений в думки, позирає на годинник, неуважно бере й піднімає пляшку з хромовою сумішшю, щоб поставити її на місце, — тримаючи за пробку…

…і посудина відлітає від пробки! — летить, перевертається, з неї бризка коричнева хромова суміш, пляшка з важкою рідиною б’є тонке скло хімпосуду на столику — темний густий розчин розхлюпується, ллється на стіл, вниз, на підлогу, — летить на халат, штани…

Сергій першим же рухом ловить пляшку — і в раковину її! — миттю скида халат; погляд на штани — рукою черпає з білої фаянсової мисочки соду — на штани! Сода скипає, жовто-зеленими бульбашками піниться на тканині… Сашко вже поряд, ганчірками зупиняє потоки коричневої хромової суміші на столі, щедро сипле на них соду — вона миттю скипає товстим шаром коричнево-жовто-зеленої піни… Сергій вже розстібнув штани, ящіркою вистрибує з них, — білим фільтрувальним папером-«промокашкою» знімає зі шкіри на ногах соду, просякнуту бурою хромовою сумішшю. Кидає «Діставай спирт» Сашку; починає промивати шкіру під водою… Нарешті, протирає шкіру пористим фільтрувальним папером — спочатку мокрим, потім сухими його аркушами… Критично оглядає ноги.

СЕРГІЙ: Наче обійшлось… (протирає почервонілі плями на своїй шкірі ваткою, змоченою спиртом; нюхає її) Таке добро марнуємо…

На стіні — шафка з червоним хрестом, у ній пляшечки, таблетки, банка з написом «Крохмаль від опіків»… З аптечки Сергій витягає крем, змазує ним постраждалу шкіру.

САШКО (ліквідує розгардіяш): Так ти тепер куди…?

СЕРГІЙ: Та у військкомат… (витягає з одежної шафи джинси)

САШКО: Ти обережніше, ще й джинси тут не пропали… А то до військкомату в одних трусах дійдеш.

СЕРГІЙ: Там все рівно одягнуть…

Сашко піднімає з раковини штани, які скинув Сергій… Те, що від них залишилось, схоже на рибальську сіть.

САШКО (з повагою крутить головою): Швидко вискочив… Ти спробуй відкрутитись там…

СЕРГІЙ: Там відкрутишся… (ностальгічно оглядає свої колби, виключає магнітну мішалку; озирає лабораторію і виходить у двері)

Під стелею приміщення — портрети вчених, під ними прізвища: Анрі Бекерель, Марія Кюрі-Склодовська, П'єр Кюрі, Енріко Фермі, Конрад Рентген…

«Планетна система» в колбі поступово сповільнює своє обертання… Гасне одне сонце, потім — останнє…

«ЗАКОН СРСР

ПРО ЗАГАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ОБОВ’ЯЗОК».

Це великий засклений плакат із заголовком крупними чорними літерами та безміром дрібного тексту.

Сергій у картатій сорочці й джинсах стоїть під плакатом, у вузенькому закуті для відвідувачів; синій дерев’яний бар’єр відгороджує його від решти кімнати районного військового комісаріату.

З іншого боку бар’єру за столом сидить довготелесий капітан — замначальника відділу 3 «Офіцери запасу».

КАПІТАН: Прізвище?

СЕРГІЙ: Швайко. Ви мені сьогодні дзвонили.

КАПІТАН: А-а, точно… (встає, йде у дальній куток)

Під стінами кімнати — темно-зелені вогнетривкі шафи: високі, вище зросту людини, вщерть заповнені теками. Це особові справи військовозобов’язаних офіцерів запасу. Капітан перебирає кілька…

КАПІТАН: Сергій Володимирович?

СЕРГІЙ: Так.

Капітан повертається з особовою справою в руках, сідає і починає звіряти анкетні дані. Аби порушити одноманітність цієї стандартної процедури, він запитує Сергія врозбивку, і вістря його кулькової ручки стрибає з одного аркуша анкети на інший.

КАПІТАН: Судимості ви чи ваші родичі маєте?

СЕРГІЙ: Ні.

КАПІТАН: Родичі за кордоном?

СЕРГІЙ: Ні.

КАПІТАН: Батьки під час Великої Вітчизняної війни проживали на території, тимчасово окупованій ворогом?

СЕРГІЙ: Так.

КАПІТАН: Треба відповідати «Так точно», товариш лейтенант… (ручка капітана стрибає до початку анкети) Освіта?

СЕРГІЙ: Вища.

КАПІТАН: Спеціальність?

СЕРГІЙ: Хімія…

…Велика університетська аудиторія залита сонячним світлом. За довгими чорними партами — першокурсники хімфаку. Майже всі — вчорашні школярі, з літньою засмагою на юних, ще несформованих обличчях; у хлопців замість вус — вигорілий пушок. Перший день занять в університеті, перша лекція з їхньої майбутньої спеціальності — хімії.

На кафедрі — низенький старий викладач.