Сергей Мирный - Чорнобильська комедія

…ВИБУХ! — Над будовою — вогненно-чорна куля! — злітає до верху 150-метрової труби!.. Як викид з вулкану… Земля двиготить…

Гуркіт… відлуння по воді.

Рибалка завмирає. Його сусіди підхопились на ноги.

Секунда-друга — всі напружені…

…БА-БА-А-АХ! — вибух!

Куля вогню — вдвічі вище труби!!..

Гуркіт… Перекочується над водою луна. Дрижить ґрунт…

Хмара над спорудою набуває форми гриба…

ПЕРШИЙ СУСІД (увібрав голову в плечі): Атомний ?

РИБАЛКА (виходить із заціпеніння): При ядерному — «нас би тут вже не стояло»… (швидко витягає снасть)

Гриб піднімається вище… поширюється в сторони, вгору… блякне… Тиша. Якісь відблиски вогню над місцем вибуху.

Рибалка швидко витягає снасті, намотує абияк волосінь.

ПЕРШИЙ СУСІД (заспокоюючись, до напарника): Нічо собі бабахнуло…

ДРУГИЙ СУСІД (до рибалки): А шо це?

РИБАЛКА: У нас на станції… Змотуйте вудки, мужики… А то ви тут наловите… (похапцем запихає манаття в рюкзак)

ПЕРШИЙ СУСІД: Ти там працюєш?

ДРУГИЙ СУСІД (жартома): Дивись — без робочого місця залишишся…

РИБАЛКА: Аби тільки це…

ПЕРШИЙ СУСІД: Е-е… А ще… буде?

РИБАЛКА: Не знаю. Тепер — нічо не знаю… (зі злістю) Сказав же — змотуйтесь!

Оглядається — не забув чогось? — рюкзак на плечі — прожогом нагору.

Його сусіди перезираються.

ПЕРШИЙ СУСІД: Н-ну… то ми як?

ДРУГИЙ СУСІД: Йому добре, він місцевий — у них цей став завжди під боком… А ми ще коли сюди виберемось? Такий кльов… (із жалем роздивляється навкруг) Везе їм… Знаєш, скільки вони тут на АЕС заробляють? Лопатами гроші гребуть!

Розмахується, закидає снасть.

Його напарник, трохи посумнівавшись, закида й собі.

ПЕРШИЙ СУСІД: Перестало клювати…

ДРУГИЙ СУСІД: Таку рибалку пересрали…

…Феєричне видовище — два палаючих реактора: один — у темряві ночі, інший — у темній воді: вогненне віддзеркалення…

Рік 1986-й. Місяць квітень. Число 26-е. 1 година 24 хвилини ночі.

Став-охолоджувач, Чорнобильська АЕС, Українська Радянська Соціалістична Республіка, Союз Радянських Соціалістичних Республік.

…Тріпочеться на мілководді забутий у сітці улов…

Ранок. Ледь-ледь сіріє. До комплексу індустріальних будівель Чорнобильської АЕС наближається вертоліт, знижується…

Руїна великої й високої промислової будови — розкрита зверху, почорніла, вигоріла всередині; з неї стирчать, як хмиз, шматки трубопроводів, сталевої арматури; поряд на дахах — розкидані уламки бетону, металевих конструкцій, великі чорні «цеглини» блоків графіту, огризки видовжених трубчастих паливних елементів; такі ж уламки всіяли землю навколо споруди…

Вертоліт кружляє над тим, що кількома годинами раніш було працюючим 4-м ядерним реактором Чорнобильської АЕС. Клацає затвор фотоапарата.

Чорний пролом…

…з нього куриться дим…

…струменіє гаряче повітря…

…на його дні сяє пекельно розжарена, оголена радіоактивна маса.

Ясний весінній день. Весело мчить автобус.

Оксана — двадцятилітня юнка — висувається з вікна, радіючи теплу, весні, молодості… Назовні виривається темно-русява коса — густа, туга, вона тріпочеться за вітром.

Автобус лине трасою Прип’ять-Чорнобиль. З обох боків — густий сосновий бір. Минає поворот, на обочині — бетонний кількаметровий розфарбований факел — емблема Чорнобильської атомної електричної станції. Над верхівками зелених сосен — біліє високий і довгий турбінний зал атомної електростанції.

Оксана ловить косу і ховає її у вузьке віконце, щось зі сміхом говорить усередину автобуса.

Цвітуть яблуні в садах села Копачі — розкішно, рясно, велично.

Яка тут красива земля!

Полудень. Юне сучасне місто.

По його вулиці поміж різнокольорових легкових авто рухається якась брудно-зелена маса на колесах — велика, неоковирна. Це броньовик радіаційної, хімічної та бактеріологічної розвідки.

На тротуарі молодий чоловік гуляє з донечкою. Занепокоєно дивиться услід броньовику.

Звертається із запитанням до двох міліціонерів, які йдуть назустріч. Ті відповідають: «Все нормально. А в чому, власне, справа?»

Самі міліціонери — в сірих гумових захисних куртках і білих респіраторах. Неспішно прямують тротуаром далі.

Молодий чоловік озирається на них…

Це документальні кольорові кадри аматорської зйомки.

Місто Прип’ять. Відстань від пролому реактора — півтора кілометра.

Населення — майже 50 тисяч чоловік, в основному працівники АЕС та її будівельники, їхні сім’ї.