Василь Слапчук - Мовчання адресоване мені

козак козаковi
не рiвня
один мов сокiл
другий як пiвень
а третiй як потороча
не бачили б очi

козак козаковi
слова не подарує
а вороговi пробачить

вiдбери в козака люльку
жiнку продасть
вiдбери у козака шаблю
пам’ять втратить
вiдбери у козака пам’ять
Батькiвщину зрадить

козак козака стрiне
рукою шапки торкнеться
а перед москалем
i голову знiме

козаковi аби душа
а тiло знайдеться

дорога додому козаковi
утричi довша
як до раю
хоч це й поряд

козак дiвчат любить
а коня шкодує

козак на матiр молиться
дочку любить
на дружину свариться

козак до дiвчини
i боком пiдходив
i на конi пiд’їжджав
i навприсядки пiдбирався
вона ж знай цурається
а став на вiйну збиратися
сама прибiгла

з вiйни козак
до дружини квапиться
а перед смертю
маму кличе

козак не любить балакати
головне для нього мова

не всi українцi козаки
але всi козаки з українцiв

слава не жiнка
не зрадить
поки козак їй вiрний

якими б свiтами
козак не волочився
Батькiвщину
з собою носить

навiщо козаковi шабля
коли у нього жiнка
з коромислом

за що козак шаблю любить
за красу
за що козак коня любить
за вiрнiсть
за що козак жiнку любить
за звичаєм

лише пiсня
сльозу у козацькому оцi
бачить

хоч би як жiнка сварила
не пiшов би козак
на вiйну
якби вороги не покликали

до коханої у козака
кiнь вiтром летить
а назад
попасом вертається

аби вмiв козак
коня доброго розпiзнати
шаблю пiд свою руку вподобати
а жiнку йому
батьки пiдшукають

якби не козак
хто Вiтчизну захищав би
якби не жiнка
де козак взявся б

у кожного козака
своя правда
а Вкраїна
на всiх одна

одна в козака мати
Україна
i ту сусiди
поховали

жiнцi сняться козаки
а козаковi воля

козак Богу
за ворогiв молиться
а шабля
пiд рукою лежить

не боїться козак
помирати
у козака завжди
все попереду

я б розповiв тобi про все
яка бiда мене трясе
все чисто б розповiв про себе
але тобi не треба
моя душа у тiлi не ночує
ув око вiтром кинуло зорю
i навiть домовик старий не чує
як я з собою говорю

Ти вся у пошуках вини,
а я у тузi за тобою
живу, неначе перед боєм,
немов i не прийшов з вiйни.
Я повернувся не з вiйни,
вернувся разом iз вiйною…
- Це вiн торiк помер весною?
- Нi, вiн загинув восени.

Єва з широким гузном
i хилиткими цицьками,
мiж якими кулончик - камiнь,
кохає мене давно.
А я нiчого не знав.
Так гарно було не знати!
- Василю, яблуко на…-
i простягнула гранату.

Душа заскучила за лiтом
i за теплом.
Цiлую руку замполiту
i б’ю чолом.
Беру вiд нього чашу з кров’ю
i п’ю до дна,
а вiн перстом цiля в мiжбрiв’я,
малює знак -
червону зiрку у промiннi,
на п’ять кутiв.
Душа чекає воскресiння
i холодiв.
Кудись подiвся мамин хрестик,
мабуть, згубив.
А душу далi треба нести,
якби, якби
лиш до зими, а там до лiта -
i загуло б…
Душа для того, щоб болiти.
Навiщо ж лоб?

i бачив я звiра
i бачив людину
i не вмiв їх розрiзнити
бо хоч i заглядав до люстерка
i вдосталь надивився на руїни храмiв
а бувало що й сам писав на стiнах
я нiколи не був греком
я навiть не був українцем
хоч ним народився i писався
спочатку я пiзнав розчарування
потiм бiль
i бачив я себе
i не вмiв розрiзнити
i не впiзнавав
i ховався вiд себе
i боявся себе
i спитав я у себе:
хто я?
але нi я нi древнi греки
про мене нiчого не знали
i пiзнав я бiль
i став болем
в очах
чужих