Василь Слапчук - Мовчання адресоване мені

Це дерево для мене
темний лiс
Ця випадкова зустрiч
неминуча
Цей вiтер слово
в пазусi принiс
I слово це мене
мовчанням мучить
У небi хмари
це моя рiдня
Оця карга
для мене добра цьоця
Хоч ночi я не дам
та не вiзьму у дня
Хоча й не буду за
але й не буду проти
Ця жiнка скромна
як сухе вино
А дiвчина оця
для мене ребус
А вiтер дме
й слова приносить знов
та слiв менi
вже нiчиїх не треба

кожна перемога
над собою
поразка
з’ясуй спочатку
хто ти
тодi й дiзнаєшся
на чиєму боцi
перемога

вiд крику
на обличчях заграва
осiла наче попiл
вiд крику
запилюються квiти
i в другiм поколiннi
мiняють барву форму
назву
вiд крику
в небi поробились
дiри
вiд крику
до мовчання
короткий вiдтинок
життя

- Чому у зайця хвiст зелений?
- Вiн брат художницi Олени.
- Тодi чому вiн весь у тiстi?
- Сестра варила йому їсти.
- Але чому у вухах вата?!
- Сестричка любить поспiвати.
- А чи не мiг би вiн помитись?
- Кортить сестрою похвалитись.

Маленький дощ по вигону пробiг,
лишив веселку: - Це тобi.
- Невже зiткав її для мене?
- Це подарунок вiд Олени, -
i синiм огорнув мене плащем.
- Це нинi звуся я дощем,
бо трохи вирiс. А спочатку
я був маленьким Оленятком.

- Як живеш, Оленко?
- Помаленько.
- Чи їсиш картохи?
- Потрохи.
- А шоколаднi плитки?
- Швидко-швидко.

бджола вiтається
з кожною квiткою
а муха
летить над лугом
наче мiстом iде
нiкому не поклониться
добрий день
не скаже

в лошатка вуса бiлi
мов сметана
воно в долинi
напилось туману
гнiда кобила а пiд оком
бiла пляма
це так лоша
поцiлувало маму

сестра синиця
зимi приносить рукавицi
а шпаки
веснi дарують чобiтки
а лiтовi Оленка
несе суниць зi жменьку
я на листка опалого похукав
щоб осенi зiгрiти руки

- У бедрика червоний кожушок.
- Що?! Що?!
У що одяг ти бедрика?
- У сведрика.
- А чи не буде бедрик прiти
серед лiта?
- У бедрика, напевно, сорочина.
- Молодчина!

Зелений коник
сидить
на золотому промiнчику,
аж раптом -
i вiтер не дмухнув,
i земля не здригнулася,
нiхто й слова не мовив -
шух! - i лежить у травi
догори лапами.
Це хмаринка сонце заступила.

пригорнувшись до їжачихи
їжачок думав
що будучи їжаком
не колотись
може
тiльки мама

гриб росте не вiд дощу
а вiд бажання
прикрити собою
вiд водяних батогiв
рiдну йому
мурашку

у маленькому
меншому вiд сiрникової коробки
автобусi
до нас їде велике
бiльше за небо
диво-дивне
їде-їде
i нiяк не може доїхати
хiба ж не дивно?

мороз похукав у вiкно
снiгами дверi замiтає
впiймав снiжинку юний гном
i бiлi вiршi їй читає
i лавка i на лавцi гномик
i пiч i хата i зима
i бiлих вiршiв синiй томик
лише снiжиночки нема

про це
з самого ранку гудуть бджоли
сьогоднi
до рожевої квiтки
брат
жовтий метелик
прилiтає
мабуть з вiйська
повертається

шкребеться й плаче
на горищi нiч
i спати не дає менi
долiвкою веселий котик
золотого
мiсяченька котить
котить-котить
понад лiжком
стiною на стелю
а на стелi срiбнi зайцi
граються у снiжки
пiд лапами снiг рипить
я рахую кроки
тихо падає снiжинка
потрапляє в око

вiдлiтало лiто
на пташиних крилах
загубило лiто
солом’яний брилик
вiдлiтало лiто
а куди не знало
за ним бiгли квiти
та не наздогнали
вiдлiтати треба
та летiть не хоче
вже за лiтом небо
виплакало очi

впала з неба зірка
закотилася до нірки
а у нірці мишки
гризли горішки
мишинятко: ура-а!
світла повна нора
як лягатимуть спати
мишенятків тато
із мамою-мишкою
зіроньку накриють мискою

чоловiк шукає зубочистку
у склянцi слабкого чаю
знявши пiджака
засукує рукава сорочки
i по лiкоть занурює руку
в гарячий чай
намацує на днi
стару велосипедну шину
iржаву бляшанку
жiночого гумового чобiтка
кавалок бетонної плити
з якої стримлять ребра арматури
сполохує зграйку рибок
схожих на кишеньковi ножики
заплутується в обривковi дроту
i нарештi ранить пальця
об розбиту пляшку з-пiд пива
рука повiльно мов цукор
розчиняється в чаї
а зубочистка нiяк не знаходиться
до чоловiка пiдходить жiнка
i протягує йому сiрника
чоловiк вдячно усмiхається
вiн випиває свiй чай
питає як звати жiнку
або ж тiльки цiлує її бiля вуха
i вони йдуть шукати мiсце
де могли б навзаєм покохатися
цей однорукий
iз сiрником у зубах
чоловiк щасливий