Василь Слапчук - Мовчання адресоване мені

Lady Rain».
Згадалось все, чого ще не було,
i ще згадав, що не спитав: навiщо?
Я їй повiрив, я повiрив їй
i аж тепер злякався.
Невже!…
Я вигадаю синю тишу,
яка розчиниться у жовтому мороцi,
а нарештi до мене проб’ється бiлий голос:
«Невже це ти?! О Господи! Невже!…»-
на що спитаю тихо:
де я?

їздить козак селами
за Україною питається
у селах плечима знизують
до хати не запрошують
води просить
вiдвертаються
ось же вона
Україна

як пiснi були
не мав голосу
як голос вiднайшовся
пiсень не стало

у козака двi думки
i кожна найголовнiша
однiєю на мiсцi прип’ятий
а друга в шию жене

козакує козак
побивається
до ворогiв на конi летить
до коханої пiшки волочиться

перестрiває козак дiвчину
поклоняється
побудь менi сопiлкою
бо серце свiтом нудить
а дiвчина у його руцi
шаблею стала
обережно козаче
не поранься

рубає козак
налiво та направо
голови по землi котяться
та все з оселедцями

промiняв козак шаблю
на кавалок сала
i не має чим врiзати

у козака жiнок
що сердечок у калини
та кожна чужа

iз сердеги козака
яничар насмiхається
турком прозиває

вертається козак з походу
та городами
пороговi не кланяється
до макiтри привiтався
давай їсти
батько старий з могили встав
люльку закурив
щоб очi виїло
аби сорому не бачили

що не ступить крок
кiнь спiткнеться
що не здибає молодицю
вiдра порожнi
а козак собi щось наспiвує
та повйокує
долю поперед себе жене

блукає козак свiтом
якою б дорогою не йшов
з Україною розминається

випив козак чарку
не закушує
випив козак другу
не закушує
випив козак третю
не платить

кохається козак iз шаблею
з люлькою цiлується
а жiнку для роботи тримає

наречену козак на покутi
посадовить
дружину бiля дверей
стояти примусить
а коханку до лiжка покладе

довго на коня вибиратися
та ще довше падати

лише честь у козака
дорожча за вуса

словом козацьким
можна коней пiдковувати

хоч козак своїх
ворогiв
i не жалує
та завжди вип’є
за здоров’я
крука

мав козак хату
нинi у нiй
його пам’ять живе

козак кисета дiстає
люльку запалює
страх свiй у капшуку ховає

дружини козак боїться
бiльше анiж ворогiв
бо вона в нього одна
а вороги битi

точив козак шаблю
нинi зуби точить

коли козак на конi
його щастя здалеку бачить
як не воно
то вiн його наздожене

поки козак ворогiв поб’є
мати очi виплаче
поки додому вернеться
зима коси вибiлить
поки шапку знiме
земля матерi перевернеться

без шаблi козак
не козак
без ложки
не людина

до шинку козак
сам дорогу знайде
додому
жiнка покаже
на шлях iстинний
товариство настановить

перемiг козак вражу силоньку
голiруч здолав
але в дурнях зостався

не запряжеш
не поїдеш
не вкрадеш
не будеш мати

попереду козака
слава скаче
а позаду
лихi вiстi
не наздоженеш
не вiдiрвешся

збуднився козак
зiсвяточився
рука
як не до чарки
то до жiночої пазухи
потягнеться
а коли спить
за шаблю тримається
не продасть зайдам
Вiтчизни

правда у козака
завжди боса
хоч сам в чоботах

в хатi козак
стелi не дiстане
а в чистому полi
шапкою неба торкається