Марія Ряполова - Бурецвіт

— Я знаю, що ти маєш на увазі. Що все це було задумано від самого початку, що мене розвели, а її він просто використав, що цю смерть було сплановано. Але я цього не знаю. Вона справді могла вчинити це через мене.

— Стоп! Ти не повинен відчувати жодної провини, чуєш, жодної. Людина, яка відчуває провину, значно легше погоджується розлучитися з долею. Ти тут ні до чого. Я скажу тобі ще одну річ про чародіїв: їм ніколи не щастить. І якщо так трапилося, то це його стараннями мало трапитися. А вона йому не дочка, може, вона й немовлят ніколи не їла, тут усе може бути брехнею.

— Так чи так, а ця дівчина загинула через мене.

— Через його бажання заволодіти твоєю долею, а не через тебе. А може, вона й не загинула. Все може бути. Ти тільки зрозумій уже, що тебе весь час дурять, просто весь час. Це — спосіб роботи чародіїв.

Він зупинився і зазирнув мені у вічі.

— Чому він просто не міг прийти і сказати: «Або ти віддаси мені свою долю, або я зроблю нестерпним життя всіх твоїх друзів і родичів?» Ти казала, йому потрібен був формальний привід. Чому? Їх хтось контролює?

— Ні.

— Тоді чому так складно? Кого він може боятися?

— Вони контролюють одне одного. Це — внутрішній кодекс чародіїв, традиція. Такі правила вони встановили для себе. Щоб першими ставали не найжорстокіші нахаби, а найрозумніші.

Чи, краще сказати, найпідступніші. Професійна етика.

— А я можу поскаржитися на нього іншому чародієві?

— Теоретично можеш, але той спробує тебе окрутити так, щоб самому отримати твою долю.

Він повільно покрокував далі.

— А що саме каже ця їхня етика? Чого їм не можна?

— Точно я не можу знати.

— Якщо довести, що приводу не існує, чи зможе він наслати оте обіцяне прокляття?

Я замислилася.

— Я не можу чітко відповісти на твоє питання, але цей варіант слід обдумати. А ти можеш це довести?

— Я не можу чітко відповісти на твоє питання.

Він знову зупинився і глянув на мене.

— Я не хочу вплутувати тебе в це. Не хочу, щоб ти хвилювалася через це. Бо в мене таке дивне відчуття, що ти намагаєшся мене врятувати, — додав він з усмішкою.

— Чіп і Дейл відпочивають, еге ж. Формальний привід у мене є, бо ти питав, де знайти орхідею долі, а я тобі так і не відповіла.

Втім, я не хочу перебирати на себе забагато відповідальності, тому твій намір мене не вплутувати дуже, дуже тішить мою душу. Та ми маємо ще одну тему, яку треба обговорити.

— Тоді нам, мабуть, слід змінити дислокацію. Наприклад, якась невеличка затишна кав’ярня. Підійде?

— Затишна й небагатолюдна.

— Я знаю таке місце.

— О, пане Бурецвіте, ви вже знайшли собі нову подружку? Швидко, — різко і холодно прозвучало поруч. Якби чародієві був потрібен секретар, щоб відповідати на телефонні дзвінки, він, мабуть, шукав би персону з таким голосом.

Я швидко звела, мушу тепер визнати, перелякані очі на незнайомця. Він був увесь у чорному і на обличчі мав вираз жахаючої байдужості до всього, що підтримує метаболізм і прагне продовжити своє існування.

— Ви запізнилися, пане, — промовив Бурецвіт. — Запізнилися на похорон.

— Зате ви скрізь встигаєте, — артистичні інтонації незнайомця не в’язалися з його апатичною пикою. — Ви знаєте, я ж не садист, — провадив він задушевно, — це, наприклад, Всевишній розважається тим, що підкидає надію і дивиться, як ви марно намагаєтеся перебороти смерть, втекти від смерті, перебороти біль, втекти від болю, перебороти себе, втекти від себе. А мені ці гладіаторські бої не приносять жодної насолоди. Я вам зразу відверто кажу — нічого не вийде. Ну, сьогодні і так важкий день, погомонімо завтра. Був радий познайомитися, пані Лірино, — закінчив він, трохи піднявши капелюха, і пройшов повз нас.

До речі, мене звати Лірина.

Я раптом подумала, що коли доля Бурецвіта стане долею чародія, я буду одним із його спогадів, а він буде одним із моїх, подумала, що він уже, можливо, знає про мене більше, ніж я можу собі уявити, можливо, більше, ніж Бурецвіт, можливо, більше, ніж сночит. І ще я подумала, що завдяки своєму ентузіазмові вже влізла в цю справу по самі вуха.

10

— Вона полюбляла ставити дурні запитання. Себто, мабуть, я не так висловився. Тоді ж бо вони не здавалися мені дурними. Складалося враження, що вона дуже боїться мене втратити, що вона щось приховує. Втім, для мене це тоді було чимось зворушливим і романтичним. Бувало, вона телефонувала мені серед ночі, коли ми були не разом, і випалювала: «Бурецвіте, вибач, я знаю, що пізно, але мені потрібно знати негайно…» — «Що таке, люба?» — кажу я, непевною рукою намацуючи годинник. Знаєш, коли людину будять нахабним чином, їй чомусь кортить знати, котра година. А тоді починалося. «Ти не відмовився б від мене, якби дізнався щось погане про моє минуле?» — «Ні, люба, спати йди». — «Наприклад, наприклад, що я була повією». Я замислююся, але кажу: «Заспокойся, минуле не має такого великого значення». — «А якщо я сиділа у в’язниці?» — «Ні…» — «А якщо я спала з жінками?» — «Мені байдуже». — «А якщо я когось дуже, дуже образила? Зіпсувала життя?» — «Я теж зіпсував життя, своїм батькам, наприклад. Люба, якщо ти хочеш мені щось про себе розповісти, то зроби це без усяких «наприклад». Я жива людина, і є речі, які мене лякають, але я кохаю тебе». А питань у неї було багато. Про те, як би я зреагував, якщо виявиться, що раніше вона була потворною, а її зовнішність — наслідок втручання пластичних хірургів, або що вона спала зі своїм батьком, або братом, або дідусем, або що вона зробила сім абортів, або що вона отруїла сусідського бульдога, або підпалила дитячий садок, або переховувала ґвалтівника, або зґвалтувала когось, або вживала наркотики… Потім моя наречена почала цікавитися, що б мене збентежило з того, що вона може робити досі. Одного разу вона спитала мене, чи не розлюблю я її, якщо дізнаюся, що вона вживає в їжу людське м’ясо. Пам’ятаю, я тоді сказав: «Люба, ти хочеш, щоб я здурів?» Я уявити собі не міг, що вона це серйозно.