Марія Ряполова - Бурецвіт

Повернімося до мене. Я маю тепер багато проблем.

У принципі, якщо чародій не дізнається, що я в курсі його планів, то поки що нічого зі мною не зробить. Але ж він може дізнатися. Можливо, він уже знає. Спершу, коли він назвав моє ім’я на цвинтарі, я вирішила, що він стежить за Бурецвітом і вивідує інформацію про осіб, з якими той спілкується. Зараз я вже думаю, що Бурецвіт міг сам йому про мене повідати. І ще дещо. Якщо я, наприклад, стану другом Бурецвіта, то потраплю під роздачу проклять.

12

Я вирішила не спілкуватися більше з Бурецвітом. Але допомагати йому в пошуках орхідеї продовжувала, бо то вже було в моїх інтересах. Я зателефонувала русалкам, повідомила ім’я та адресу особи, яка до них приїде, і те, що темою бесіди буде орхідея долі. Вони не заперечували і пообіцяли самі з ним зв’язатися і призначити зустріч. Я попросила приятеля завезти йому кілька книг: «Як побалакати з русалками і не з’їхати з глузду», «Як стати героєм» і «Сад Гетсиманський» Багряного. «Для підняття духу», — йшлося в пояснювальній записці стосовно останньої.

Мені раптом стало моторошно. Раніше не було, бо ніби не доходило. Тепер дійшло.

«Не хочу, аби ти хвилювалася через це».

Я ледь не зґвалтувала декількох покупців за останній тиждень, змушуючи купити сночит. Мені не хотілося тепер, аби щось було в курсі моїх сновидінь. Я стала неперевершеним реалізатором сночитів, збула всі шість за кілька днів.

У крамниці загинув один із самозакоханих кактусів. Не дивно, я просто знущалася з нього останнім часом.

«Який ти в мене кактус, який ти з біса гарний, розкішний великий зелений реп’ях. Які в тебе очі, тьху… Ти просто зводиш мене з розуму, бешкетнику».

Такого раніше не було, щоб рослина в мене загинула від кепського догляду.

Нерви псував і один відвідувач, той, що не порозумівся з водоростями. Він іще час від часу навідувався, іноді щось купляв, а більше лаявся з мешканцями акваріума.

Я відправила Бурецвітові листівку, де йшлося, щоб він нікому не розпатякав про чаклуна і щоб він до мене більше не заходив. Не знаю, що він подумав.

13

У моєму сні дзвонив телефон. У моєму сні я казала йому: «Я сплю, відчепися». Він дзвонив знову і знову. І мені довелося про кинутися.

Дзвонив телефон. Сьогодні був вихідний, тож я хотіла ще спати і спати. Але прокинулася, дошкандибала до журнального столика і взяла слухавку.

— Алло…

— Лірино!

— Бурецвіте?

— Так, вибач, я знаю, що мені не слід тобі телефонувати, але вони хочуть, щоб ти теж прийшла.

— Хто?

Я повернула до себе годинник.

— Русалки. Я вже в них. Вони хочуть, щоб ти приїхала і прихопила кілька своїх рідкісних рослинок.

— О, Господи… ну добре…

— Лірино!

— Що?

— А ти знала, що вони — чоловіки?

— Серед русалок є і жінки, і чоловіки, Бурецвіте.

— А ти знала, що в них замість хвостів звичайні ноги?

— Це ж не водні русалки, Бурецвіте.

— Треба було мене попередити. Лірино!

— Що?

— Я зробив страшну річ, — сказав він іншим голосом. — Пригадуєш, я обіцяв тебе не вплутувати?

— Ну і? — це було промовлено не надто ніжно.

— Я вплутав тебе, Лірино.

— Як?

— Він спитав, чи погодився би я допомогти йому заволодіти твоєю долею в обмін на те, що він дасть мені спокій. Я сказав:

«Ні». Я ж ніби правильно сказав, на перший погляд? Потім він спитав, чи хотів би я, щоб ти якось постраждала у цій справі. Я сказав: «Ні». Він спитав, чи хотів би я, щоб ти постраждала взагалі. Я сказав: «Ні». Тоді він оголосив, що, значить, я до тебе не байдужий. Лірино…

— Що?

— Якщо я не віддам йому долі, ти будеш проклята також.

— Бурецвіте… — здавлено проревіла я.

— Пробач мені, Лірино. Я обіцяю тобі, що віддам долю, якщо іншого виходу не буде.

— Бурецвіте, ти розумієш, чому він нашими долями зацікавився?

— Чому?

— Бо ми — бовдури.

— Ти приїдеш?

— Так.

«Люба, а ти не відмовишся від мене, якщо дізнаєшся, що я зробив тебе потенційною жертвою чародія?» — чогось вертілося в моїй голові усю дорогу.

14

Квітами одразу зайнялися якісь моторні люди, вони швидко витягли їх із машини і занесли до будівлі, а мені лише кинули:

— Третій поверх, перші двері ліворуч.

Я зайшла. Те, що було всередині цього невеличкого палацу, можна назвати «залишками минулої розкоші». Нагору вели широкі, граційно завернуті під другий поверх сходи. Ніби колись були гарні. Від моїх ніг і до незримих висот сходами стелився бордовий, місцями протертий килим, якого мені було дуже шкода, коли я ступила на нього.