Юрий Щербак - Бар'єр несумісності

Тоді б не було ніяких непорозумінь і прикрощів. Тоді люди з коефіцієнтом 17 не ходили б на фільми Андрія Тарковського (70-100), і не лаялися б під час сеансу, і не вимагали б від дирекції кінотеатру повернути гроші за квитки, й тоді пенсіонери не писали б обурених листів із приводу надрукування в журналі «Всесвіт» уривків з роману Джойса «Улісс»: бо то був би не їхній індекс, і вони поводилися б так само пристойно, як і тоді, коли випадково потрапляє до їхніх рук «Журнал фізичної та колоїдної хімії».

Під ту пору й стався з Голубом казус, який круто повернув його життя. Якось знічев'я Борис Миколайович став обчислювати коефіцієнт директора свого інституту. Старанно збирав і аналізував вихідні дані, які потім піддав обробці на електронно-обчислювальній машині, що стояла без діла в інституті. І — о жах! — остаточні підрахунки показали, що коефіцієнт Івана Петровича дорівнював 7,8. Голуб не повірив своїм очам, все почав наново, кожну цифру ретельно перевірив. Одначе машина вперто показувала своє: 7,8. Трохи замало, як на директора провідного науково-дослідного інституту. Голуб розповів про своє відкриття деяким співробітникам. Мало-помалу чутка про Борине відкриття дійшла до вищих інститутських інстанцій, ті схопилися за голову — треба рятувати авторитет Івана Петровича! Викликали Бориса на таємне апостольське засідання й поставили питання руба: чи довго збирається якийсь шмаркач, молодший науковий співробітник, нікчема, що себе ще нічим не проявив у науці, провадити наклепницьку кампанію проти всіма шанованого Івана Петровича, людину, чий непохитний авторитет у науці підтримується 1058 науковими працями (з яких, щоправда, 1057 було надруковано в співавторстві зі співробітниками інституту).

Боря Голуб просто розгубився, не знав спершу, що й сказати. Та потім почав витлумачувати високій комісії з усією делікатністю, на яку був здатний, що:

а) особисто проти Івана Петровича він нічого не має проти, а навпаки — поважає його, як людину добру, з якою приємно й анекдотом перекинутись, і чарку горілки випити, і на рибалку поїхати;

б) але, на жаль, об'єктивні дані з усією переконливістю свідчать про те, що Іван Петрович не геній.

Голуб почав пояснювати членам-комісії, якою методикою він користувався в своїх розрахунках, думав зацікавити їх своєю формулою — куди там! Почалась така веремія — хоч святих винось. Закинули Голубу нахабство, зарозумілість (один із членів комісії навіть тицяв Борі під ніс брошурку якогось східного філософа «Про скромність», мовляв, візьми, прочитай), наукову незрілість, бергсоніанство, суб'єктивний ідеалізм, крутійство, неповагу до старшого покоління та інші неподобства; одночасно дали йому зрозуміти, що в інституті не будуть плакати, якщо він піде геть.

Саме тоді почув про цю історію Костюк і запросив до себе Голуба. Стерильно чистий кабінет Костюка сподобався Голубу: тут не було на стінах фотографій видатних вчених зі зворушливими присвятами, які б мали свідчити про дружбу господаря з найкращими представниками сучасної науки; під склом не лежали яскраві кольорові листівки з краєвидами Гаваїв, Монте-Карло чи Сан-Пауло, що мало б свідчити про тісні міжнародні зв'язки та нагадувати про участь господаря у важливих конгресах і симпозіумах; тут не було гравюр, подарованих зціленими художниками, що нагадувало б про вдячність широких верств населення улюбленому хірургові, не було акваріума з рибками, який мав би створювати певний затишок та свідчив би про любов господаря до живої природи. Письмовий стіл, поруч на тумбочці негатоскоп — екран для переглядання рентгенограм, шафа для одягу й халатів, диван, кілька стільців. І тільки на столі, порушуючи казенну знеосібленість цього кабінету, його байдужу функціональність, стояла на чорній підставці скульптура: сталеві руки тримають сталеве серце.

Костюк запропонував Голубу перейти до нього й очолити лабораторію медичної кібернетики.

— Як же, — спитав здивований Боря, — адже я не маю вченого ступеня. Я не можу завідувати лабораторією.

— Плювати на вчений ступінь, — спокійно відповів Костюк. — Якщо ви не впораєтесь, я вас вижену, навіть якщо ви будете лауреатом Нобелівської премії.

— О'кей, — сказав Боря з видимим задоволенням. Цей хлопець, цей Костюк, починав йому подобатись. — Я згоден. Тільки при одній умові.

— Якій?

— Я обумовлюю за собою право казати вам правду. І не погоджуватися з вашими ідеями, які інколи мені здаються сміхотворними. Як-от остання ваша стаття про діагностичні автомати.