Юрий Щербак - Бар'єр несумісності

— Ще дві хвилини, — сказала вона. — Крім того, Борисе Миколайовичу, я хочу у вас відпроситися. Мені треба о дванадцятій годині…

— Подивитись кінофільм про Анжеліку? — вставив він.

— Ні. Мені треба бути в загсі.

— Стривай: у тебе що — хтось номер? Чи, може, тишком-нишком ти народила дитину? Не ставлячи до відома широку громадськість…

— Я йду подавати заяву. Прилетів мій наречений, ми маємо піти в загс.

— Хе-хе-хе! — демонічно й голосно засміявся Голуб і подумав, що так, мабуть, сміявся на сцені великий Тальма в добу штучних почуттів та патетичних монологів. — І хто ж це наважився з тобою піти в загс? Хотів би я побачити цього нещасного.

Милочка почервоніла, як завжди, що з задоволенням відзначив Боря, і на очах її ледве сльози не навернулись.

— Він інженер цивільної авіації, — сказала. — Інститут ЦПФ скінчив.

— Інженер, — похитав головою Боря. — Так я й думав. Представник так званої технічної інтелігенції. Ну що ж. Вітаю тебе. Народиш йому маленького інженерика. Марш Мендельсона зіграють вам на старій платівці. На двадцяти таксі проїдете цугом по Києву.

— Чому ви такий… — сказала Милочка, й він подумав, що ось-ось вона зарюмсає.

— Ну добре, добре, — буркнув. — Я тебе відпускаю. Я гуманіст. Можеш хоч зараз іти до свого технічного інтелігента. Сьогодні ти не потрібна. Завтра будь обов'язково.

— Спасибі, — сказала Милочка, і її наче вітром змело з-перед його очей.

— Чорті й що, — лаявся, посковзнувшись на стежинці, що вела до кібернетичного барака. — Так можна й хребет зламати. Хто потім платитиме?

Зайшов у тамбур, де стояли вішалки. Роздягнувся й похмуро посунув далі.

На дверях Бориної лабораторії було кілька написів. Угорі великими літерами було написано на ватмані;

Пошук екстремума в умовах унімодальності.

Ніхто не знав, що означають ці слова. Їх знайшли в одній мудрій статті, присвяченій моделюванню психічних процесів.

Нижче висіло гасло:

Особам, що мають менше трьох мозкових звивин, вступ суворо заборонено.

Ще нижче висіла пам'ятка для відвідувачів, складена власноручно Борисом Миколайовичем Голубом:

§ 1. Лабораторія — це ярмарок, де вчені продають за безцінь свої ідеї.

§ 2. Зайшовши в лабораторію, забудь своє звання і вчений ступінь. Не розповідай, що ти бачив самого І. П. Павлова. Принеси краще з собою ідею. (Олівцем дописано: або, принаймні, пляшку доброго коньяку).

§ 3. Звертайся до всіх на «ти». В науці нема генералів.

§ 4. 2×2 = 4 — не інформація. 2×2 = амфібія — це інформація (слово «амфібія» хтось закреслив олівцем і написав: «Милочка»). Виголошуй божевільні ідеї, залишаючись нормальною людиною.

§ 5. Головна наукова мета лабораторії — довести, що людина може жити без серця. Серце — безпідставна вигадка анатомів.

У великій кімнаті, де сидів Голуб, стояв токарний верстат, на кількох столах були розкидані якісь складні агрегати, наче вийняті з холодильників, по кутках валявся різноманітний мотлох — старі трансформатори, погнуті трубки, репродуктор від кіноустановки, якісь пластини, сітки, згорілий електромотор. Посередині кімнати, на столику для хірургічних інструментів, стояла велика чорна скриня. До скрині приліплено було етикетку з написом «Людина (Homo sapiens)». Скриня слугувала за ящик для сміття, щовечора тітонька Паша випорожнювала цю чорну скриню від зім'ятих паперів та яблучних недогризків.

Над Бориним столом висіла фотографія Бріжжіт Бардо в міні-сукні та фото, вирізане з журналу «Кобєта і жиче»: Крістіан Барнард у сімейному колі — з дружиною, сином і дочкою. На дружині хтось поставив чорний хрест.

Рівно о десятій годині в лабораторії з'явився Костюк — він перебіг через подвір'я в халаті, одягненому на майку, навіть куртку на плечі не накинув. Разом із Костюком прийшли Микола Іванович Собінов, заступник Костюка — хірург розумний і обережний, якому Костюк доручав різні дипломатичні місії, Данило, Даня Мовчан — нахабний красивий брюнет із чорними вусами, що робили його схожим на офіцера текінської сотні (Даня Мовчан був переконаний, що оперує краще за самого Костюка, — і це була майже правда), та завідувачка імунологічної лабораторії Софія Абрамівна Рапп.

Боря, хоч і не терпів Мовчана за те, що той мав величезний успіх у жінок (при досить низькому коефіцієнті інтелекту), трохи поплескав із ним язиком на сексуальні теми. Та Костюк не мав часу й припинив усі розмови.

— Ви знаєте, про що йтиме мова, — сказав він. — Маємо вирішити питання про пересадку серця.