Юрий Щербак - Бар'єр несумісності

Згодом, коли кафедра фізіології набридла йому, він пішов у мікробіологічний гурток, куди особисто запросив його кучерявий і вічно молодий професор Сергій Степанович Дяченко. І тут Боря Голуб здивував усіх, зладнавши мініатюрний, навдивовиж гарний прилад, практичне призначення якого було незрозуміле: спеціальна мініатюрна камера наповнювалася культурою мікробів, і під мікроскопом добре видно було, як безладно ширяли паличкоподібні тіла бактерій у фізіологічному розчині. Аж ось вмикався апарат Голуба — крізь розчин пропускався постійний електричний струм, і — о, диво! — бактерії виструнчувались, мовби за чиїмсь наказом, і зграйкою повзли в напрямку, визначеному силовими електричними лініями. Можна було годинами сидіти над мікроскопом і, повертаючи спеціальну ручку, керувати рухом бактерій у будь-якому напрямку. Навіщо це все? Спочатку всі знизували плечима — якась чортівня, диво філігранної роботи, все зроблене й припасоване з найвищою точністю, але навіщо? Потім Голуб дотямив: уводив у свою камеру кінчик тоненької скляної пастерівської піпетки (кінчик здавався тоді отвором метрополітенівського тунелю), і заганяв туди одну-однісіньку бактерію, яку потім використовували для генетичних досліджень.

Отак за тими заняттями, за тими вечорами, проведеними за столом, що нагадував радше робоче місце радіотехніка, ніж студента медицини, Голуб і не погуляв із дівчатами, не вибрав собі якусь гарну педіатриню [4] 4 Тобто студентку педіатричного факультету, де, як відомо, навчаються найвродливіші дівчата. (Примітка автора). , змарнував час, призначений на гулянки та потанцівки, віддавши цілком його на вдосконалення своїх приладів та читання книжок, як і раніше — на безсистемну й пожадливу бібліофагію. А там — гай-гай — пролинули студентські роки, і він дуже здивувався, коли його вперше окликнули: «Лікарю!» Він навіть не озирнувся, лише потім призвичаївся до нового титулу. Голуба залюбки взяли до одного науково-дослідного інституту, в таку лабораторію, що називалась дуже таємниче, а насправді була перетворена на слюсарну майстерню: приходили сюди люди з інших лабораторій, приносили якийсь мотлох, залишки приладів, просили відремонтувати, навіть спирт Голубу пропонували; сидів він у засмальцьованому синьому халаті, похмурий і подумки посилав їх до такої-то матері.

Він на той час уже захопився генеральною ідеєю свого життя — створенням єдиної універсальної формули людини. Дійшовши того сумного висновку, що люди, на жаль, не рівні ні за своїми здібностями, ні за своїм значенням для суспільства, Голуб вирішив розробити оціночну шкалу коефіцієнтів, від 1 до 100, аби встановити значення кожної людини за об'єктивними критеріями, а не анкетними даними, як це подеколи водиться. Він розробив надзвичайно громіздкий математичний апарат, куди намагався увібгати безліч усяких показників, що характеризували б окрему людину в усій її складності; сюди входили дані про стать, вік, стан здоров'я, фізичні властивості; освіченість, темперамент, рівень інтелекту та інші ознаки. Перевага рішуче віддавалась інтелекту. Власне, вся оціночна шкала будувалась на ступені інтелектуальності, як на такій ознаці, на думку Голуба, що є провідною для сучасної людини. Отож, згідно з цим, для кожної людини шляхом складних розрахунків вилічувався її коефіцієнт. Ось як, згідно з поділом Б. М. Голуба, класифікувались люди:

1. Ідіоти та кретини — ті, коефіцієнт котрих коливався від 1 до 10.

2. Мізерні люди з низькими розумовими здібностями — коефіцієнт від 10 до 25.

3. Нормальні пересічні люди, які не хапають зірок із неба (25–50 одиниць).

4. Здібні високоінтелектуальні люди, дуже корисні для суспільства — коефіцієнт дорівнює 50–75 одиниць,

5. Видатні мислителі та генії — коефіцієнт від 75 до 100 (у виняткових випадках).

Треба віддати належне Голубові — свій власний коефіцієнт він обчислив із такою ж самою долею об'єктивності й критицизму, як і коефіцієнт інших людей. Він дорівнював 68 одиницям.

У відповідності з Бориною ідеєю, кожна людина мала знати свій коефіцієнт. Це було потрібно для того, аби людина заощаджувала час та берегла нерви. На всіх книжках, віршах, кінофільмах, п'єсах, симфоніях, наукових монографіях повинні були б стояти індекси, які повідомляли евентуальним читачам чи глядачам, на який рівень інтелекту розрахована та чи інша річ. Наприклад, романи Всеволода Журбіна — від 1 до 12 одиниць. Романи Томаса Манна — 60-100 одиниць. Німецькі комерційні шлягери — 1–7 одиниць. Симфонії Прокоф'єва — 45-100 одиниць.