Юрий Щербак - Причини і наслідки

— Подивись, на кого ти схожий, — сумно похитала головою мати. — І хто видумав оті дисертації?

Вона тихо причинила двері. Жадан подумав, що в складанні некролога, мабуть, брав участь Брага — молодий, рожевощокий, кров з молоком нарубок з непокірною гривою рудого волосся, яке навіть на старості, посивівши, залишалося міцним і густим, як степові трави; уявив собі Брагу тих років — як ходив він у вишиваній сорочці навипуск, підперезаній вузьким кавказьким ремінцем, у білих полотняних штанях і білих парусинових напівчеревиках, які треба було щодня білити зубним порошком. Відігнав думку про авторство Браги: жодного з цих високих і сумних слів він не зміг би написати, навіть якби й хотів, бо впродовж його життя всі наукові статті і всі виступи на з'їздах і конференціях за нього писали інші.

III

Брага.

Сімнадцять років тому, одразу після закінчення медичного інституту, Жадан прийшов працювати в лабораторію, якою керувала ця людина. І донедавна, до виходу Браги на пенсію, втаємничувався у всі особливості життєвого і наукового стилю свого завідувача. На відміну від академіка Верхратського, Василя Панасовича Брагу не поважали, але боялися в інституті — існувала тут зворотна пропорційна залежність. Верхратського всі поважали, але ставилися без належного його посаді страху господнього, несерйозно, бо знали, що ніяких капостей старий не скоїть, навіть якщо тяжко проштрафишся. Лібералізм Верхратського був притчею во язицех. Гнилий лібералізм, як підкреслював Брага. Почуттями такого роду, як лібералізм, та ще й гнилий, Брага не страждав ніколи. Навіть директори інституту — м'якотілий, але не зовсім простий Білан, а згодом і енергійний, з розгалуженими зв'язками серед впливових людей Лук'янов — вважали за краще не заводитися з нестриманим корифеєм епідеміології, навіть Верхратський, який — і це знали всі — зневажав Брагу, лише гидливо кривився, слухаючи його гучні промови, присвячені черговим актуальним питанням — неактуальних проблем Брага не визнавав, він цікавився тільки тим, на що його націлювали найновіші накази і постанови. Як тільки з'являлися нові надихаючі директиви, Брага, забувши про попередні, одразу ж зі своєю дивовижною і невичерпною енергією — за цю якість його завжди ставили в приклад молодим — брався за їхнє наукове обгрунтування, доведення їхньої вищої доцільності. Повертаючись з різних наукових конференцій, де, звичайно, висловлювалися часто протилежні погляди, де велася боротьба різних наукових шкіл, що обстоювали свої теорії, Брага у дивовижний спосіб спрощував усі суперечності, виносячи якусь єдину, просту і ясну думку, дотримуватись якої вимагав від своїх співробітників. Жадан довго не міг зрозуміти механізму цього спрощення, аж поки не поїхав одного разу з Брагою на всесоюзну конференцію з питань природної вогнищевості інфекцій в Омську. Там, як і завжди, кипіли пристрасті, велися дискусії, але не це запало в душу Бразі: тільки поява на трибуні заступника міністра охорони здоров'я заволоділа його увагою; витягнувши блокнот і ручку, Брага не просто слухав, а, здавалося, всім єством своїм поглинав виступ представника вищих інстанцій, старанно занотовуючи його вказівні думки, його офіційні настанови. І хоча у виступі заступника міністра містилося багато неясних місць, щодо яких у науці не було ще узгодженої думки, і можна було помітити певні суперечності, проте Брага, повернувшись до Києва, гучно оголосив ряд питань остаточно вирішеними й такими, що не підлягають дискусії, а вимагають лише беззаперечного виконання — тільки тому, що так сказав заступник міністра. Скільки разів за своє довге життя Брага міняв наукові погляди? Неможливо на це відповісти точно, як неможливо підрахувати кількість наказів та інструкцій, що безперервно змінювали одне одного.

Ті, хто знав Брагу віддавна, казали, що колись, у давні часи, Брага геть не був схожий на професора: свідомо чи несвідомо вдягався по-простацьки, підкреслено демократично, щоб, боронь боже, не відрізнятись від інших. Десятиліттями ходив у зеленому френчі, у галіфе й чоботях, лише після війни змінивши їх на цивільні штани. Згодом довелося розпрощатися і з френчем. Казали, що замолоду був дуже негарний, непоказний, рудий і коноплястий, і всюди, почухуючи голову, любив підкреслювати, що він людина з народу, майже від плуга, мовляв, наука — не таке вже й хитре діло, не треба кінчати класичні гімназії, студіювати латинську і грецьку мови, мертві й нікому не потрібні, щоб стати справжнім ученим; треба лише мати здоровий глузд, практичну тямущість і ніколи не злітати у стратосферні безкисневі висоти абстрактних теорій, а завжди триматися землі — цілком зрозумілих, конкретних справ, чітко окреслених наказами керівних органів охорони здоров'я. Таку науку називав народною (наче вчення Ейнштейна чи теорія Мечникова були антинародними) — на цьому стояв усе своє життя, аж доки з превеликими труднощами Лук'янову не вдалося виперти Брагу на пенсію, залишивши, правда, на посаді консультанта з оплатою половини ставки старшого наукового співробітника.