Юрий Щербак - Причини і наслідки

Нічого рудого і простацького Жадан уже не застав, прийшовши в інститут. Навпаки, всі, хто працював з Брагою, одностайно твердили, що з професором, заслуженим діячем науки, завідуючим лабораторією особливо небезпечних інфекцій Брагою Василем Панасовичем чим далі, тим виразніше відбуваються позитивні зміни: рудий парубоцький чуб й кущуваті брови почали сивіти, що одразу ж надало зовнішньому вигляду Браги якоїсь поважної, всевідаючої мудрості. Щоправда, розповідали, що певний час, не розуміючи переваги сивизни, фарбував волосся хною, але після того, як академік Верхратський ядуче спитав його про походження такого вогненного кольору волосся, Брага припинив це марудне діло. І, о диво! За місяць він перетворився на глибокодумного патріарха. Вдягатися теж став на рівні зрослих вимог — замість кепки надів капелюх, навчився сяк-так зав'язувати краватку, правда, вузли виходили якісь криві, не те що в професора Осадчого — суперника Браги по кар'єрі й багатьох рисах характеру. Але енергія, вибуховий темперамент, грубуваті жарти й безперестанні зміни настрою залишилися ті ж самі. Товстий живіт і задишка не заважали Бразі жваво бігати на гору, де стояв інститут, їздити в численні відрядження (знаючи його вдачу й боячись неприємностей, місцеві лікарі щедро частували Василя Панасовича різними пундиками , не кажучи вже про хмільні напої), а після повернення влаштовувати розноси своїм співробітникам, серед яких особлива неприязнь припала Жадану.

Брага не злюбив його з перших днів їхнього знайомства. Чи то борода молодого співробітника не сподобалася завідуючому (тоді якраз велась боротьба зі стилягами, і Брага, звісно, не міг стояти обіч цієї актуальної загальної справи), чи мовчазність, небалакучість Жадана викликали роздратування, чи ще якась невідома причина — факт залишається фактом. Час од часу огрядний, низенький Брага кульовою блискавкою влітав до кімнати, де сидів Жадан (тоді він ще перебував у загальній кімнаті з кількома співробітниками), і жбурляв йому якісь папери, вигукуючи погрози про наближення переобрання наукових співробітників, висуваючи сміховинні обвинувачення, вигадуючи неіснуючі скарги на Жадана буцімто з боку практичних лікарів Вінницької чи Чернігівської областей. Розрядившись на Жаданові, через годину Брага, наче й не було нічого, приходив до їхньої кімнати й починав розповідати якийсь анекдот, чи нехитру бувальщину, чи історію, привезену з рідного села на Полтавщині; Брагу обрали почесним громадянином села, його портрет і вишивана сорочка його молодості виставлялися в місцевому музеї — Василь Панасович на запрошення місцевих слідопитів часто їздив до свого села, розповідав різні повчальні епізоди з життя й самовідданої боротьби з денікінцями, куркульнею, з довоєнними і повоєнними епідеміями. З Брагою відбувалося те, що подеколи трапляється з якимись екзотичними тимчасовими грішми: спочатку вони нічого не варті й валяються в необмеженій кількості, але згодом, зникнувши під тиском часу і грошових реформ, ці паперові знаки раптом набувають цінності в нумізматів, стають окрасою різних колекцій. Особливо дратувало Брагу небажання Жадана одразу ж покаятись у нескоєних злочинах, як це вимагалося за ритуалом тих років, злостили вперті відмови поголити бороду, його знання англійської мови і схильність до глибокодумних теорій походження вірусів, в яких Брага нічого не розумів, бо формувався в ту епоху, коли вірусів ще ніхто не бачив, генетики ніхто не вчив, лише всі засуджували, ніяких диявольських надскладних субмолекулярних рівнів не відали — все було просте й зрозуміле, ще не заплутане вкрай цими молодими бороданями-скептиками, іронічними й загадковими ерудитами, які з'явилися невідь-звідки, наче знову закінчували вони класичні гімназії, як колись Левкович і його ровесники. Жадан з холодним і бридливим почуттям ставився до спалахів свого шефа, чим ще більше розпалював його неприязнь до себе. Нарешті Жаданові остобісіло це все, і він кинув Бразі заяву про звільнення, бо вже бачити не міг цю товсту пику із задертим догори носом і хитрими очима, які весь час наче підморгували, наче давали якийсь таємний знак тому, на кого кричав Брага, не брати всі його лайки й звинувачення до серця, бо людина він проста, покричить-покричить, розрядиться — і вщухне. Жадана так і охрестили в лабораторії — громовідводом.

Прочитавши заяву, Брага раптом немовби прозрів, швидко зметикувавши, що, опріч своєї дивної, підозрілої любові до науки, крім усіх компрометуючих його обставин — любові до музики Шопена і віршів Пастернака, крім антинародної бороди, Жадан має в собі щось таке, без чого Бразі не обійтися: на тлі усіх «блатних» дітей, взятих у лабораторію по знайомству, якими так любив останні роки обставляти себе і своє спокійне перебування в кріслі керівника Брага, Жадан вигідно відзначався вмінням не тільки робити науку, а й писати наукові статті, які так охоче підписував Брага, готувати різні доповіді й довідки, придумувати теми майбутніх наукових досліджень, оформлювати готові звіти, завдяки чому лабораторія дуже непогано виглядала на загальноінститутському тлі.